Зеленський і Кремль: Чому Путін відкликав обіцянку Медведчука

Історія з "угодою між Путіним та Зеленським" видається дивною, з якого боку не глянь. Для тих, хто пропустив якісь перипетії - суть виглядала наступним чином. Спочатку кум президента Росії Віктор Медведчук в інтерв’ю агенції Reuters заявляє, що у Володимира Зеленського, в разі обрання президентом України, є шанси відновити контроль над Донбасом, а також отримати дешевий газ і значні інвестиції з боку Росії. Для цього досить тільки "укласти угоду з Москвою". За його словами, Путін може бути готовий звільнити 24 захоплених українських моряків як жест доброї волі. Медведчук додає, що готовий обговорити все це із Зеленським після виборів, якщо той переможе.

Проходить декілька годин, і слово бере вже не кум, а прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков. Який вже заявляє, що "ніякі угоди з Путіним або з Москвою не потрібні, потрібно вибудовувати нормальні, добрі, взаємовигідні відносини на основі взаємної довіри, і співробітництва і взаємодії".

При тому Пєсков підкреслює, що Медведчук займається питаннями повернення та обміну "утримуваних осіб" - себто українських військовополонених. Фактично натякаючи, що все решту в коло повноважень і компетенцій путінського кума не входить.

Чому прес-секретарю російського президента довелось фактично дезавуювати обіцянку Віктора Медведчука, який, як не крути, залишається приятелем Путіна?

Скидається на те, що Віктор Володимирович, намагаючись виринути із хвиль політичного небуття, які дедалі вище здіймаються над його доволі кволою політичною силою, вирішив піти ва-банк і останнім зусиллям конвертувати свої стосунки з російським президентом в реальні політичні дивіденди.

Інтерес в цій справі у Медведчука особистий і очевидний. В разі, якби його (точніше, московський - із його косметичними правками) сценарій реінтеграції Донбасу вдалося б запустити, переконавши у виграшному характері такого кроку Зеленського (якщо той, звісно, переможе), життя Медведчука перетворилося б у суцільний шоколад. По-перше, він зробив би немалу послугу своєму куму, що само по собі дорогого коштує. По-друге, він міг би претендувати на роль "куратора стосунків з Росією" в команді нового президента. І, по-третє, на Донбасі він міг би спробувати створити власну електоральну базу, конвертувавши свою "миротворчість" у кількасот тисяч голосів вдячних виборців, готових підтримати його "Опозиційну платформу".

Що ж до Москви - то там, звичайно, теж не проти того, щоб до них прибув Зеленський і "про все домовився" на умовах Кремля. Але неголена й масивна постать, що стоїть за учасником президентських перегонів, не викликає у Кремля ані довіри, ані надії на надто легку перемогу.

Коломойський звик грати виключно на власну вигоду, при тому грати максимально жорстко. Тому в Кремлі, відчуваючи, що наступну партію, не виключено, доведеться грати з Ігорем Валерійовичем, поки що зайняті збором козирів.

Серед яких - погроза роздати російське громадянство мешканцям сепаратистських анклавів, що продемонструє нездатність Зеленського протистояти агресивній політиці Кремля. А також обіцянка з 1 червня повністю припинити постачання нафти, вугілля і продуктів нафтопереробки до України, що стане істотною проблемою вже і для майбутнього президента - хто б ним не був, і для Коломойського з його НПЗ, і для всіх громадян України. І роздавати аванси у вигляді звільнення моряків чи обіцянок скорих і простих угод стосовно Донбасу. Тим паче, що такі угоди взагалі можуть існувати тільки в уяві Медведчука.

Тому із реінтеграцією Донбасу "однією лівою" - точніше, "однією лівою Медведчука" - доведеться зачекати. Що, можливо, і на краще.