Для чого шеф Пентагону їде на український парад

Поки президент США Дональд Трамп готується оголосити про підтримку афганського уряду шляхом відправки чотирьох тисяч американських солдатів, міністр оборони США Джеймс Меттіс прибуде в Київ 24 серпня, щоб підтримати Україну. Хтось цинічний, можливо, сказав би, що краще було б навпаки – відправити Меттіса до Кабулу, а морпіхів – на Донбас, але не будемо вимагати від долі забагато.

Візит цей виглядає до певної міри дивно. Бо зазвичай такі "місії моральної підтримки стратегічних парнтнерів" здійснює все-таки очільник Держдепартаменту, в крайньому випадку – віце-президент. Натомість цього разу до нас прибуде шеф Пентагону, в якого Київ значиться як третій – і останній пункт поїздки по "проблемних" для американських національних інтересів місцях. На початку, 21 серпня, Маттіс їде до Йорданії, потім – до Туреччини, після чого – до України. У першому випадку йдеться про координацію боротьби з Ісламською державою, у другому – про ту ж ІД та курдів, яких Вашингтон вкотре порадить Анкарі залишити в спокої. Ну і в третьому, зрозуміло, про стратегію стримування Росії.

Чому замість дипломатів їде рафінований вояка? Відповідь, насправді, очевидна. Якби бодай один із чисельних планів "примирення з Росією", які впродовж останніх місяців продукував держсекретар Рекс Тіллерсон, подавав хоч якісь ознаки життя, гостей приймало б українське МЗС, а не міністерство оборони. Але дискусії між Москвою та Вашингтоном не вийшло. Що тут є причиною – повне небажання Росії говорити на прийнятних для США і України термінах, нездатність наявного очільника Денрждепу таку розмову налагодити, чи страх чинного господаря Білого дому перед тим, що будь-яка дискусія з Росією може йому вилізти боком у Конгресі – то питання інше.

Тим паче, що нечисельні перемоги Трампа у міжнародних стосунках – як то акт помсти режиму Башара Асада за хімічні атаки в Сирії, який приніс Білому дому чималі внутрішньополітичні дивіденди – здобував також не Рекс Тіллерсон, а Джеймс Меттіс.

Тому замість чергової серії туманних дипломатичних заяв, ми, скоріше за все, матимемо за три дні парад з американським міністром оборони. Який, як вихований гість, цілком ймовірно, окрім слів підтримки, зробить гостям кілька приємних подарунків і американських арсеналів.

Звичайно, нова вашингтонська практика використання міністра оборони для залагодження міжнародних проблем дасть привід російським коментаторам говорити про те, що "США перейшли до гарматної дипломатії" – але то вже, врешті, їхні проблеми.

І лиш один момент у всій цій ситуації не може надто сильно тішити. Візит Меттіс демонструє, що надій на дипломатичний прогрес у справі врегулювання на Донбасі на разі немає ні в Києві, ні в Брюсселі, ні у Вашингтоні. Як немає їх і в Москві.

А міністр оборони може привезти зброю чи військову підтримку – але не може привезти миру. Хоча, у випадку з таким сусідом як Росія, зброя та зовнішня військова підтримка – і бодай примарна надія на мир можуть виявитись доволі тісно пов'язаними.