Шостий і Порошенко: Як Лукашенко нагадив Путіну

Президент Білорусі завше вмів зацікавити аудиторію своїми публічними виступами. Не став винятком і своєрідний гібрид ток-шоу з прес-конференцією - так звана "Велика розмова з президентом", під час якої очільник Білорусі зустрівся з представниками громадськості та журналістами.

Говорив білоруський президент про все і багато, але стосунки з Росією стали явною домінантою сьогоднішнього заходу.

На тлі запитань і відповідей про ці стосунки якось навіть загубився той факт, що Олександр Григорович сьогодні офіційно оголосив про свої плани балотуватись на шостий термін. "Я не можу не висунути свою кандидатуру на посаду президента" - заявив Лукашенко, і ніхто не засумнівався в його словах. Навряд чи хтось із присутніх в у чималому виставковому центрі "Бєлекспо" розраховував, що Лукашенко раптом скаже сакраментальне єльцинське "Я втомився. Я йду".

Натомість стосунки з Росією, довгі зустрічі з Путіним без належного висвітлення в пресі, і очевидне погіршення атмосфери між двома "братськими" країнами стало предметом для довгих і старанних розпитувань журналістів - і розлогих відповідей Олександра Григоровича, який явно насолоджувався ситуацією.

Якщо коротко і без цікавих мовних фігур, то заява Лукашенка - яка цілком тягне на роль програмного зовнішньополітичного документу на шостий термін його президентства - зводилась до наступного. Білоруський народ категорично не налаштований приєднуватись до Росії. І піти на будь-які об'єднавчі кроки без "волі народу" Олександр Григорович, звичайно ж, не може.

А от створити повноцінну союзну державу Росії і Білорусі - таку, яка бачилась геополітичному генію Лукашенка іще в далекому 1996 році, коли Путін, після програшу команди Собчака на виборах, за його власними словами, "збирався йти працювати таксистом" - таку союзну державу не хоче будувати Росія.

До цієї тези зводились заяви "бацьки" про те, що "союзний рубль" повинен бути новою валютою - на що Москва не згодна.

І що Білорусь не просить в Росії ніяких пільг - а просто хоче однакову ціну на нафтопродукти для російських і білоруських підприємств. На що Москва, знову-таки, не згодна.

І що ідея включити Білорусь в склад Росії видається російським політикам логічною, а от його пропозиція включити Росію в  Білорусь - чомусь всіх обурює.

Багато прикрих речей наговорив під прикриттям добродушних і простакуватих жартів Олександр Григорович російському "старшому брату". Який, на думку Лукашенка, у Білорусі "не дуже" - хоча, звичайно, "братів не вибирають".

А вишенькою на торті став прогноз Олександра Григоровича про те, що наступним президентом України стане Порошенко. Після другого туру, де він виграє у Зеленського - ну чи когось іще. Авторитетність такого прогнозу викликає сумніви - Олександр Григорович, все-таки, звик до дещо інших виборів. Але подібний політичний довгожитель за всі роки свого правління, можливо, виробив немалу інтуїцію в подібних справах.

А якщо говорити серйозно - то жарт про Порошенка - це, можливо, найжорсткіша шпилька в бік Росії, зі всіх, що прозвучали сьогодні в Мінську. Оскільки про нервову реакцію Володимира Володимировича на згадки про Порошенка Александр Григорович чудово знає. Чи дасть ця заява якісь козирі Порошенку? В Україні чимало людей, які поважають "білоруський порядок". Та навряд чи вони прислухаються до голосу Лукашенка і його вподобань.

А загалом, сьогоднішня промова нагадала білорусам - і решті світу - одну нехитру істину. Яка полягає в тому, що Лукашенко згоден бути диктатором і "батьком народу". Він не проти вряди-годи виконувати роль "молодшого брата" для Москви. Він готовий бути навіть клоуном на посиденьках з Путіним. А от чим він не стане ніколи - це російським губернатором на територіях приєднаної до Росії Білорусі. На службу до Путіна він не піде.

І це радикально відрізняє його не тільки від всіляких суркових з володіними, але і від російських "економічних лібералів" на кшталт того ж Силуанова. Які на кухні люблять пошкодувати, чому живуть не на Заході. А потім йдуть на роботу, де роблять все можливе, щоб загнати Білорусь в братські обійми, звідки Мінську навряд чи вдасться вирватися.