Дивні переговори: Про що домовилися Помпео та Путіним

Від учорашніх переговорів держсекретаря США Майка Помпео з президентом Росії Володимиром Путіним прориву, в принципі, і не очікували. Сподіваючись почути за результатами чергову відписку про "конструктивну розмову". В принципі, дипломати з обох сторін і справді зуміли видушити із себе кілька ритуальних фраз про "крок вперед" і "предметний діалог". Така вже в них професія. Але всі, хто стежив за цією розмовою, і переказував її зміст - навіть маючи на меті підкреслити її "предметність" - особливим ентузіазмом не палали.

Зокрема, помічник президента Росії Путіна Юрій Ушаков, розповідаючи про хід переговорів, повідомив, що про Україну сторони не говорили. Зовсім. Ще Путін і Помпео не говорили про справу засновника фонду Baring Vostok, громадянина США Майкла Калві. Якого, судячи з реакції навіть російських посадовців, абсолютно безпідставно звинувачують в шахрайстві в особливо великому розмірі. Не говорили учасники переговорів і про ситуацію навколо заборони в Росії "Свідків Єгови", що сильно турбує американських виборців, які належать до цієї релігійної організації.

"Проблематика прав людини взагалі не зачіпалася", - сказав Ушаков журналістам.

Втім, значимої розмови, здається, не вийшло не тільки стосовно прав людини. "Про санкції йшлося дуже коротко. Приблизно в тому плані, що не можна вводити проти Росії санкції і одночасно просити Росію зробити щось таке, що було б вигідно для американців", - передав слова свого президента російський посадовець.

Натомість сторони в загальному плані "обговорили можливу зустріч лідерів США і Росії на саміті" Великої двадцятки "в Японії. Про бажання провести таку зустріч напередодні оголосив президент США Дональд Трамп. Втім, судячи із фрази Ушакова про "ми як завжди відкриті до такого роду контактів і будемо зараз очікувати від американців конкретизації пропозиції, яку зробив Трамп" - ніякою конкретикою в цій ситуації якраз і не пахне.

Ще сторони поговорили про КНДР, Афганістан, Лівію, Іран та Венесуелу. Хоча судячи із того, що виходу до преси учасників переговорів не було, можна досить обґрунтовано припустити, що і ті розмови обмежились черговою констатацією тих позицій, які сторони зайняли достатньо давно, і міняти їх явно не поспішають.

Єдиною темою де прозвучала бодай декларована спільність інтересів, стала "важливість спільної боротьби з міжнародним тероризмом". Але без уточнення, хто і кого вважає терористом. Замовчування конфліктних тем, з якоїсь точки зору, можна було б навпаки, вважати підготовкою Держдепу епохи Дональда Трампа до якоїсь колосальної "зради". Якби не той факт, що Помпео, очікуючи на аудієнцію з Володимиром Путіним (який вчора, як завше, "затримався у справах"), не провів би вельми предметної прес-конференції для американських і російських журналістів. Під час якої він нагадав і про те, що "ми не визнаємо анексії Криму". А також те, що "ми хочемо, щоб Росія простягнула руку новому керівництву України, і щоб відпустила захоплених українських моряків".

Та й на інші міжнародно-політичні теми Помпео говорив навдивовижу прямо - як для теперішнього головного дипломата і колишнього головного шпигуна США. Зокрема, про те, що "прийшов час піти Ніколасу Мадуро, щоб закінчити страждання венесуельського народу". Хоча перебував Помпео у Сочі, а не в Каракасі. І щоб "Іран повернувся до лав відповідальних народів" - хоча, здавалось би, яке відношення Росія має до Ірану? Не дивно, що після подібної прелюдії насупна розмова у форматі Помпео-Путін банально "не склалася".

З одного боку, жорстка й безкомпромісна позиція Помпео є беззаперечно хорошою новиною для України, із нашим традиційним страхом перед "заморською зрадою". А погана новина полягає в тому, що американське дипломатичне відомство, здається, банально вичерпалося. Жодних пропозицій, жодних нових методів тиску на Росію останнім часом Держдеп США не пропонував. Втім, якщо зважити на той факт, що учора свіжий санкційний пакет проти всіх, хто допомагає Росії будувати її "політичні газогони", був анонсований у Конгресі, можна припустити, що між законодавчою і виконавчою владою США стосовно Росії виник своєрідний баланс. Не надто вигідний для Кремля.