Діти або кар'єра: Коли в Європі буде бебі-бум

 

 

Нещодавно Верховна Рада України прийняла у першому читанні законопроєкт "Про основи молодіжної політики", детальніше зі змістом якого ви можете ознайомитися тут. 

Та, крім загального оновлення законодавства України щодо роботи із молоддю та її підтримкою, ця ініціатива містить і аспекти демографічної політики – зокрема, пропозицію на надання молоді пільгових кредитів на здобуття вищої освіти, ставка яких залежатиме від наявності та кількості дітей у молодого покоління. 

Журналістів Depo.ua зацікавило, чи може така ініціатива поодиноко або у комплексі з іншими вплинути на рішення молодих людей мати дітей. Тому ми пропонуємо поглянути на аспекти політики наталізму – тобто, "політики заохочення народжуваності" у різних країнах світу, а також на їх результативність (якщо вона є).

Історично показники народжуваності в країнах з високим рівнем доходу впали з п’яти дітей на жінку спочатку до чотирьох, трьох, двох, а нині вже меншого значення. 

І з точки зору звичайної родини, в показниках "вище двох" і "нижче двох" немає відчутного розриву. Втім, це може бути критичним значенням для макроекономіки.

Дані з народонаселення ООН показують, що цей рівень народжуваності різко знижується навіть у тих частинах світу, де раніше цього не передбачалося.

За прогнозами, навіть у Азії відмітка "менше двох" перетнеться  між 2055 і 2060 роками. Більш освічене населення, більше жінок на ринку праці та невдала державна політика = менше дітей, і це фактори, які, здається, не зникнуть в осяжному майбутньому.

В Європі темпи приросту населення вже негативні. У 26 країнах населення передбачувано скоротиться на 10%. У ряді країн, до числа яких відноситься і Україна (а також Болгарія, Боснія і Герцеговина, Угорщина, Латвія, Литва, Республіка Молдова, Сербія, Хорватія і Японія, населення скоротиться до 2050 року більш ніж на 15%).

 Втім, у більш заможних країнах (наприклад, Німеччині та Франції) цей демографічний спад певним чином компенсує імміграція з бідніших країн, але і це не може бути "вічним рішенням".

З нашою країною такий номер у нинішніх  політико-економічних реаліях просто неможливий, адже ми, як і кілька наших сусідів є частиною групи тих самих "донорів" робочої сили та мізків, відтік яких і забезпечує хитку демографічну рівновагу країн більш розвинених.

А тому для нас політика заохочення народжуваності, як і для решти посткомуністичної Східної Європи є чи не єдиним очевидним способом уповільнити скорочення населення. Та чи матиме вона результат?

Що там у сусідів

В Угорщині уряд їх прем'єр-міністра Віктора Орбана з 1 лютого почне пропонувати жінкам безкоштовне екстракорпоральне запліднення – на додаток до податкових пільг і прощення позик для багатодітних сімей.

Польща минулого року розширила свою програму "500 плюс", задуману як свого роду безумовний базовий дохід для сімей з дітьми. Ця програма, введена в квітні 2016 року, виплачує сім'ям близько 12% від середньої валової заробітної плати в країні на одну дитину. 

Ефект від програми виявився втішним, але у іншому аспекті. 500 плюс дозволила багатьом сім’ям вийти з періоду бідності, що є беззаперечним досягненнням. Втім, рівень народжуваності фактично знизився у 2018 році, а зниження чисельності населення відновилося після зупинки у 2017.

Литва нещодавно поширила урядові пільги на всіх дітей. Зокрема, в уряді вирішили оплачувати безкоштовні обіди всім дошкільнятам. 

Словаччина та Болгарія теж намагаються проводити політику наталізму, хоча і виділяють на це значно скромніші, у порівнянні з поляками та угорцями, статки. 

Активно намагаються заохочувати народжувати дітей і у нашого агресивного сусіда – Росії, де молодим матерям почали пропонувати так званий "материнський капітал" - одноразову субсидію. Варто зазначити, що ця політика таки спрацювала, хоча і вельми короткостроково: у 2013-2015 роках там був "бебі-бум", коли  кількість народжених перевищила кількість померлих. 

Очікувано, зростання народжуваності здебільшого спостерігали в районах з найменшими економічними можливостями. Деякі з них – регіони Північного Кавказу з високою часткою мусульман, які традиційно мають високу народжуваність.

Та економічний спад, зокрема на фоні санкцій через незаконну анексію Криму та розгортання РФ війни на Сході України відкотили і цю недовгу тенденцію до демографічного росту.

Заходи урядів Східної Європи щодо стимуляції народжуваності, зокрема і в Україні, загалом не оцінюються позитивно через свою низьку ефективність. 

Як інформує Financial Review, у доповіді за 2014 рік економіст університету Брандейса Елізабет Брайнер написала, що наталістська політика в посткомуністичній Європі була "лише скромно ефективною у боротьбі з впливом широких соціальних змін, включаючи нові можливості для роботи жінок та більш сильні стимули інвестувати в освіту". 

Чи справді стоїть вибір – сім'я чи кар'єра?

Втім, можливо саме у формулюванні "боротьби із впливом змін" і криється програшна тенденція усіх започаткованих ініціатив – адже, згідно з узагальнюючим дослідженням про розрив між намірами жінок народжувати та втіленням цих планів у життя за 2019 рік, саме погана підтримка державами поєднання трудових та сімейних обов'язків, як правило, найсильніше впливає на зменшення народжуваності. Зокрема це стосується високоосвічених жінок, зацікавлених у самореалізації та побудові кар’єри. 

Маючи намір народити певну кількість дітей, вони стикаються із недружньою політикою держав щодо продуктивного сумісництва роботи та сім’ї, що врешті виливається у демографічний спад серед цієї категорії.

Дана інфографіка порівнює передбачувану та фактичну середню кількість дітей за рівнем освіти. Джерело.

Ця проблема притаманна чи не усьому світу. Особливо високі перешкоди "примирення" роботи та сім’ї (з досліджуваних країн) спостерігаються  у німецькомовних країнах (Австрія, Німеччина, Швейцарія) та Південній Європи (Італія, Іспанія). На жаль, щодо України подібна інформація вельми фрагментована, втім, ми можемо припустити, що через дані причини а також низьке економічне забезпечення населення, стереотипізацію щодо материнства та умови виховання дітей у цілому патріархальному суспільстві, наша ситуація може бути ще більш критичною.

Рішення проблем бебі-буму

Канадський політолог Річард Тогман у своїй праці " Націоналізація сексу: народжуваність, страх і сила" написав: "Поки зусилля щодо підвищення народжуваності в першу чергу призвели до зміни термінів народження, але не загальної кількості немовлят. Ані народження жорстоких тоталітарних режимів – таких, як нацистська Німеччина та комуністична Румунія, ані безліч поміркованих та ліберальних підходів не змогли вплинути позитивно".

На думку Тогмана, проблема наталістської політики полягає в тому, що вона базуються на маніпулюванні широкою національною статистикою, а не на з'ясуванні, чому рівень народжуваності в певній країні чи регіоні низький. "Уряди майже ніколи не проводять вивчених запитів різних демографічних груп щодо того, що їм потрібно, аби вони вирішили народити ще одну дитину", – написав він.

І дійсно, тільки завдяки детальному вивченню місцевого контексту наталістська політика може бути справді ефективною. До того ж, уряду варто чітко формулювати завдання: серед якої соціальної верстви населення вони хочуть "бебі буму"?

Так, у  висновках науковців з вище наведеної праці йдеться про те, що саме орієнтація політики на потреби високоосвічених та кар’єроорієнтованих  жінок у сегменті узгодження секторів життя робота/сім’я, ймовірно, матиме найбільший вплив на народжуваність. 

Зокрема це стосуватиметься добре розвиненої системи догляду за дітьми, доступності гнучкого графіку та віддаленої роботи, достойних рівнів заробітної плати.

Крім того, якщо ми хочемо повернути народжуваність на достойні рівні, це вимагатиме також активної політики гендерної рівності, націленої, окрім іншого, на "сімейну рівновагу" у плані участі в догляді за дитиною.

Приклади такої політики  – розподіл декретної відпустки між обома батьками, врахування роботодавцями обов'язків обох батьків щодо догляду за дітьми. 

Погодьтеся, для жінки, зацікавленої у реалізації себе у професійному напрямку, перспектива народити дитину буде куди менш жахаючою, якщо догляд за нею рівномірно розділить батько дитини, а сама жінка буде впевнена у підтримці держави та власне роботодавця щодо можливості не припиняти кар’єрний розвиток через догляд за новим членом сім’ї. 

Таким чином, підвищення народжуваності у суспільствах зможуть очолити високоосвічені жінки, які є потужними гравцями на ринку праці  – втім, і державну політику першочергово варто орієнтувати саме на них, розширюючи можливості ефективно поєднувати роботу та родину, а вже потім адресувати підтримку менш перспективним платникам податків.

Додамо один важливий тезис: у медіапросторі, говорячи про демографічну ситуацію в Україні здебільшого "знавці" роблять акцент на так званих "традиційних сімейних цінностях" які потрібно "відновлювати". Намагаються акцентувати на нібито необхідності реалізації репродуктивної функції, заохочують застарілий сімейний устрій, коли жінки здебільшого займалася вихованням дітей та побутом, при цьому економічно залежачи від чоловіка.

Але демографічні проблеми жодним чином не повинні вирішуватися за рахунок щемлення інтересів та можливостей жінок. І час диктує зовсім інші підходи до стимуляції народжуваності – зокрема, вкрай позитивний ефект має сприяння зростанню освіченості та фінасовій стабільності жінок а також розвиток ринку окремих послуг.

Час – це гроші

Зокрема, таку позитивну тенденцію зростання народжуваності можна нині спостерігати у США.

Як йдеться у матеріалі ВВС, всуціль до 1990-х, кореляція між рівнем освіти жінки і народжуваністю була негативна. Станом на 1980 рік: у жінок без повної середньої освіти було в середньому по 2,19 дитини, у жінок зі ступенем магістра і далі по 1,2 дитини.

Дані ж з 2001 по 2011 роки перевернули цю тенденцію – тепер показники замість спадаючої лінії нагадували радше букву U – у жінок з магістерської ступенем і докторів наук у середньому було вже по 1,89 дитини.

Фахівці пояснюють це тим, що високоосвічені жінки набагато частіше заробляють достатньо грошей, щоб найняти няню, домробітницю, купити послуги  клінінгової компанії – таким чином, вони делегують ринку частину праці по вихованню дітей і віддають на аутсорс домашні справи. Це дозволяє їм заводити більше дітей і більше працювати водночас – чим не приклад наслідування для України?