Дірява карма друзів Путіна

Причини прості. На тлі власних економічних проблем Китаю та глобального падіння цін на енергоносії, масштабні спільні проекти у цій сфері банально не потрібні Пекіну.

Зокрема, поставки газу по газогону "Сила Сибіру - 2" (із Західного Сибіру через Алтай до Китаю), контракт, який із помпою мав підписати російський лідер під час візиту до Пекіну 2-3 вересня, схоже, залишаться виключно на папері.

За інформацією газпромівських інсайдерів, опублікованою "Комерсантом", під час вчорашньої зустрічі керівника "Газпрому" Олексія Міллера та найбільшої китайської нафтогазової корпорації CNPC, сторони не змогли домовитись ні про ціну, ні про обсяги, ні про терміни поставок.

Щоб надати поїздці до Китаю хоч якийсь сенс, Путін, ймовірно, поговорить у Піднебесній про можливість поставок російського газу із Далекого Сходу - благо, там Shell відмовилась від проекту по видобутку і зрідженню російського газу після того, як найбільше сахалінське шельфове родовище Південно-Кірінське потрапило під санкції.

Не виключено, що китайці ввічливо вдаватимуть глибоке зацікавлення, і будуть підписані навіть якісь "меморандуми про добрі наміри", про які, як про черговий зовнішньополітичний успіх, напишуть кремлівські ЗМІ. Хоча далі того діло явно не піде. Бо в умовах економічного спаду Китаю більше потрібні американські інвестиції, ніж російський газ. Тому надто вже сильно псувати задоволення Вашингтону від антиросійських санкцій Пекін явно не стане.

Окрім всього, зараз ніхто до ладу не знає, що саме відбувається у надрах китайської економіки. Бо, з одного боку, офіційні китайські джерела стверджують, що запланований 7-відсотковий річний ріст нікуди не подінеться, що б там не діялось на біржах. Натомість зменшення контрактів на закупівлю сировини - сталі, міді, нафти - свідчать, що неприємні сюрпризи з Китаєм, ймовірно, тільки починаються.

Тому складається стійке враження, що Китай, який за задумом Путіна мав виконувати для Росії роль "альтернативи Заходу", буде змушений перейти від стратегічних масштабних геополітичних проектів у партнерстві з Росією до порятунку власної економіки. І порятунок цей буде неможливим за умов конфронтації зі США та ЄС. Що прекрасно розуміють в Пекіні.

Розуміють, звичайно, і в Москві - але вимушені продовжувати безконечну пісню про "велику російсько-китайську дружбу". Через повну відсутність будь-якого вибору.

А загалом, складається враження, що на закордонних друзів Росії напав якийсь мор. При тому - на всіх зразу. Починаючи від Мадурро, який, бідака, остаточно впав у відчай від всього, що відбувається довкола, і роздає інтерв'ю про те, що "нафта стане по 30", до Марін Ле Пен, котрій доводиться займатись спланованим і публічним політичним вбивством власного батька.

Звичайно, можна сказати, що не російська дружба є причиною проблем що Китаю, що Венесуели, що європейських ультраправих. Просто з самого початку Росія вирішила дружити зі специфічними людьми, організаціями та державами. І, з точки зору формальної логіки, це буде правдою.

Проте з іншого боку, саме тоді, коли всі вони найбільше потрібні Володимиру Путіну, на них сиплються неприємності - радикальні і несподівані. Які загрожують не тільки виконанню їхніх зобов'язань перед Москвою, але і їхньому власному комфортному існуванню. Якщо події і далі розвиватимуться в подібному ключі, то будь-яка дружба з Росією і Володимиром Путіним скоро, схоже, стане предметом забобонів.