Демарші Лаврова: Як у Кремлі намагаються ошукати Макрона та Меркель

Демонстрація російською стороною стійкого небажання зустрічатися в "нормандському форматі" більше схожа на початок дипломатичного торгу, ніж на реальне бажанням перенести переговори

Демарші Лаврова: Як у Кремлі намагаються…

У заявах міністра іноземних справ Росії Сергія Лаврова, які він активно розповсюджує впродовж останніх двох днів, на перший погляд ніби й немає нічого нового.

Очільник російської дипломатії на російському Першому каналі розповідає про те, що перед новою зустріччю в "нормандському" форматі на найвищому рівні "необхідно почати стійке розведення сил і засобів на Донбасі". Бо те, що є в наявності, напевно, здається йому нестійким.

То Лавров раптом бачить необхідність "зафіксувати на папері" так звану формулу Штайнмаєра, яка передбачає одночасне ухвалення Верховною Радою поправок до Конституції, за якими Донбасу буде надано особливий статус, і можливість проведення місцевих виборів. На якому саме папері слід фіксувати формулу, Лавров не уточнює.

То Лаврову раптом стає конче необхідно "зрозуміти позицію нового уряду України" щодо Мінських домовленостей. Бо, мовляв, було "чимало суперечливих заяв Офісу президента України, які йдуть у розріз із зобов'язанням Києва щодо цього документа. Ми розраховуємо, що новий уряд однозначно підтвердить прихильність до Мінських домовленостей. Перепідтвердження матиме дуже важливе значення". Простіше кажучи, керівник російського МЗС, здається, робить все можливе для того, щоб відтягнути зустріч президентів країн "нормандського формату".

На тлі нещодавніх рішучих заяв Меркель та Макрона про те, що до нового самміту залишились лічені тижні, це виглядає трохи дивно. Оскільки в момент, коли ці заяви прозвучали, всім причетним здалося, що йдеться про вже погоджену зустріч – із достатньо чіткою і прийнятою всіма сторонами програмою. Тим паче, що, наприклад, Макрон повідомив про скору зустріч в "нормандському" форматі за декілька годин після особистої зустрічі із російським президентом.

Натомість заяви Лаврова – зокрема, про необхідність оцінити позицію нового українського уряду, якого наразі немає, явно свідчать про те, що зустріч трапиться не за тижні, а за місяці. Якщо трапиться взагалі.

Якими можуть бути причини такого розходження між європейськими лідерами та російським МЗС?

Першим, і найбільш банальним припущенням видається гіпотеза про те, що Москва прагне сам факт проведення зустрічі записати в список своїх поступок Заходу та Україні. І що за цю "поступку" Кремль має повне право розраховувати на певні преференції у відповідь.

Подібна непоступлива позиція, яка, до слова, активно транслюється російськими ЗМІ, також має істотне внутрішньополітичне значення. Демонструючи небажання зустрічатись для вирішення чи, принаймні, заморозки конфлікту з Україною, путінський режим демонструє власним громадянам, що в країні є достатній запас міцності, щоб і далі протистояти колективному Заходу.

Якщо ж припустити, що бажання відкласти переговори є справжнім, то тут можна знайти дві реалістичні причини. Перша з яких полягає в тому, що Путін і справді збирається зачекати на той момент, коли канцлер Німеччини Ангела Меркель покине свій пост – після чого, ймовірно, Німеччина загрузне у тривалому процесі виборів та формування нової коаліції. В такий момент російський президент розраховуватиме на більш істотні поступки з боку Макрона – і міцнішу переговорну позицію Росії загалом. Текст останнього звернення Макрона до французьких дипломатів, у якому він називає відновлення зв’язків з Росією пріоритетом для ЄС, наштовхує на думку про те, що російський президент в цьому питанні недалекий від істини.

Іншим фактором, на який розраховують у Москві, може бути ослаблення позиції Зеленського в силу неминучого завершення його "медового місяця" з українським електоратом. Зіштовхнувшись із незадоволенням прихильників і наростанням опозиції, чинний український президент може захотіти піти на ризиковану угоду.

Втім, якою саме є стратегія Кремля у цій ситуації, покажуть найближчі два-три тижні. Впродовж яких або буде визначено точну дату зустрічі в "нормандському форматі" – або ж стане остаточно зрозуміло, що і сам цей формат, і Мінські угоди, які були священною коровою для дипломатів усіх задіяних в процесі країн, є нежиттєздатними. Рішення в цьому випадку цілком залежить від Росії, яка може зустрітись і погодитись на компроміси, а може виставляти все нові й нові умови. Прикро тільки, що із наявною очевидною слабкістю українського зовнішньополітичного відомства, у всьому цьому процесі України періоду правління Зеленського видається радше об’єктом, ніж активним суб’єктом миротворчого процесу.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook