"Клапоть паперу" чи дипломатична революція: Що змінить визнання Карабаху Сенатом Франції

Рішення верхньої палати французького парламенту стосовно Нагірного Карабаху є, з одного боку, жестом доброї волі стосовно вірменської діаспори країни. А з іншого – констатацією поразки зовнішньополітичної лінії Парижа стосовно цього конфлікту

Тарас Паньо

Вчора французький Сенат ухвалив резолюцію, яка закликає уряд країни визнати незалежность Нагірно-Карабахської республіки. Цей документ підтримали керівники ключових фракцій - Ретайо від республіканців, Канні від соціалістів, Марсель від "Союзу центристів", та Гійом Готар від зелених. В результаті за рішення проголосувало 305 сенаторів – при одному проти.

Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян назвав рішення сенату Франції історичним. "Визнання Арцаху стає частиною міжнародного порядку", - заявив він.

На перший погляд, все це дійсно виглядає досить-таки революційно. Особливо якщо врахувати той факт, що розмова про визнання Карабаху у Франції залунала голосніше, ніж у Вірменії, яка, здавалось би, мала бути найбільше в цьому зацікавлена. Але офіційний Єреван дотепер Карабах не визнав. Пропозиції на цю тему озвучували тільки окремі адміністративні одиниці у США та в Австралії. І от уперше питання вийшло на загальнонаціональний рівень в одній з європейських держав.

І зрозуміти політичне підґрунтя такого французького радикалізму нескладно. По-перше, у країні є достатньо потужна вірменська діаспора. Частина якої, до речі, з'явилась саме тоді, коли вірмени були змушені втікати від турецького геноциду. Як безпосередньо представники цієї діаспори, так і їхні родичі та знайомі підтримують позицію Вірменії.

По-друге, на користь співчуття до вірмен грає і той факт, що Азербайджан активно підтримує Туреччина. А зовнішньополітичні стосунки між Парижем та Анкарою наразі можна охарактеризувати як достатньо відверту ворожнечу. Причиною якої є як політика Туреччини стосовно, наприклад, греків та курдів, так і спроби Анкари сформувати канали впливу на мусульманське населення Європи, в тому числі – і Франції.

Але, попри все різноманіття мотивів вчорашнього рішення, існує і зворотний бік медалі. По-перше, яку б резолюцію не прийняв Сенат – вона не має сили закону, це всього лише рекомендація. А МЗС Франції відмовилося визнати Карабах. За словами держсекретаря при відомстві Жана-Батіста Лемуана, одностороннє визнання Францією Нагірного Карабаху не було б корисним нікому: ні Вірменії, ні жителям Карабаху, ні Європі, ні іншим країнам - учасницям Мінської групи ОБСЄ.

І, по-друге, Франція, яка впродовж 28 років була членом Мінської групи ОБСЄ стосовно Нагірного Карабаху,нічого не зробила для розв'язання цієї проблеми. Париж не допомагав Єревану шукати компроміс з Баку. Париж, врешті-решт, не озброював Вірменію на випадок не ймовірної навіть – а практично неминучої війни. Все обмежувалося пасивним і бездіяльним співчуттям. І воно ніяк не вплинуло на той факт, що геополітична ситуація в регіоні змінилася не на користь Вірменії, яка в момент гострої фази конфлікту залишилася фактично без реальних союзників.

І заява Азербайджану про те, що вчорашнє рішення французького Сенату є всього лише "клаптем паперу", звичайно, є не надто дипломатичною за своєю формою. Але при тому доволі точно відображає суть прийнятого документу.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Світ