Український скарб Додіка: Як подарунок Лаврову призвів до політичного краху сербського лідера

Балканське турне міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, і без того вельми насичене міжнародними конфліктами та скандалами, отримало несподіване продовження.

Бо після того, як посольство України в Боснії і Герцеговини направило ноту до тамтешнього МЗС з проханням пояснити, як так сталося, що член тамтешньої Президії Милорад Додік подарував Лаврову 300-літню українську ікону з окупованого Луганська, у балканській країні спалахнула повноцінна політична криза.

Для початку, на повідомлення з відомства Кулеби достатньо жорстко зреагувала очільниця МЗС Боснії і Герцеговини Бісера Туркович. Яка передала запит української сторони в офіс президента, і заявила пресі, що "було б бажано отримати негайну реакцію, тому що йдеться про дуже серйозний запит, близький до звинувачення. Величезна шкода буде завдана Боснії, коли високопоставленого чиновника звинуватять у тому, що він подарував річ, яка була викрадена, і при тому є чиїмось культурним скарбом". Додавши, що до справи слід залучити прокуратуру.

Іще жорсткішими були коментарі інших членів Президії Боснії і Герцеговини. "Додік повинен сказати, звідки він її (ікону — ред.) взяв, хто йому її дав. Все це не може закінчитися без жодних результатів, оскільки це міжнародна крадіжка... Це має закінчитися судом, хтось повинен відповісти за це", - заявив представник хорватів у Президії Желько Комшич.

Далі, керуючись якимось своїми резонами, у російському МЗС вирішили повернути ікону дарувальникам, "для подальшого уточнення її історії по лінії Інтерполу". От вкрадений Крим — повертати не хочуть, а ікону повернули.

А невдовзі ситуація стала і зовсім неприємною для очільника Республіки Сербської. Оскільки, по-своєму сприйнявши жест Москви, до звинувачень з боку хорватів та мусульман долучилася і сербська опозиція, зокрема, Браніслав Бореновіч, лідер Партії демократичного прогресу.

Наразі Мілорад Додік від коментарів утримується — його було госпіталізовано із коронавірусною інфекцією та викликаною вірусом пневмонією. Але коли він, будемо сподіватися, невдовзі вийде зі шпиталю, йому доведеться відповідати на всі ці непрості й неприємні запитання. Від відповідей залежатиме його політичне майбутнє — і, можливо, навіть особиста свобода.

Більш-менш врятувати його в цій непростій ситуації могли б представники сепаратистів, або ж РПЦ. Зробивши заяву про якусь "майже законну" передачу артефакту культури посадовцю Республіки Сербської. Чи зроблять вони таку заяву — питання неоднозначне, оскільки тут все стовідсотково залежить від політичної волі Москви. Але навіть в такому випадку вивезення історичних цінностей з території України без дозволу Києва в очах світової спільноти буде виглядати протиправним діянням. Тому вийти сухим зі всієї цієї історії Додіку явно не вдасться.

У такий спосіб Боснія і Герцеговина поповнила список країн, де політична криза розпочалася з "українського питання". Залишається сподіватися, що в який би спосіб не завершилося розслідування, яке вже розпочала прокуратура Боснії та Герцеговини, правда не залишиться прихованою, а дії одного недалекоглядного посадовця не кинуть тінь на стосунки між Києвом та Сараєво.

Але є в усій цій ситуації і світлий момент. Він полягає в тому, що в історію з краденою іконою, знайдену і випущену в інформаційний обіг жменькою волонтерів-ентузіастів, достатньо активно включилися українські урядові структури. Що і викликало негайний та руйнівний для репутації Милорада Додіка ефект. Хочеться надіятися, що подібна співпраця зі структурами громадянського суспільства і швидка реакція на актуальні виклики, яку проявили цього разу міністерство культури та іноземних справ України, стануть невід'ємними атрибутами подальшої роботи цих відомств.