Російсько-білоруська ППО. Чому Київ вже два роки під ковпаком Путіна

Новина про те, що президент Росії Володимир Путін вніс до Держдуми законопроект, який "дозволить Росії використовувати ППО на кордонах Білорусі з ЄС та Україною", викликала в Україні легку паніку, з хвилею заголовків включно до "Путін починає окупацію Білорусі" у видань, найбільш схильних до жовтизни та постановочної істерики.

Натомість в реальності сьогоднішні зміни до міждержавного договору між Росією та Білорусією мають декоративний характер. Російська ППО вже давно в Білорусі.

Для обґрунтування такого твердження можна навести ряд моментів.

Момент перший. Російська та білоруська системи ППО ніколи на практиці до кінця не розділялись. Ще від часів СРСР. Для тих, хто сумнівається, можна навести приклад ОРТВ (окремий радіотехнічний вузол) "Гатцевичі". Який почали будувати в 1986 році, а завершили – в 2003 році в Клецькому районі Мінської області, і який жодного дня не контролювався білорусами, а задумувався і використовувався як засіб відстежування балістичних ракет на дистанції до 4800 кілометрів. "Заточена" станція саме під американські "Трайденти". Це далеко не єдина російська радіолокаційна станція на білоруській території.

Момент другий. Договір про створення Єдиної регіональної системи протиповітряної оборони Російської Федерації і Республіки Білорусь було підписано 3 лютого 2009 року. І це не був "початок російської військової експансії" – а, швидше, впорядкування наявного на той момент стану справ. На такому впорядкуванні настоювали, до речі, обидві сторони. Після певних торгів стосовно матеріальної сторони справи, Білорусь ратифікувала цей договір 13 лютого 2012 року.

Увесь час до ратифікації угоди Білорусь отримувала російські протиповітряні озброєння, зокрема, ракетні комплекси С-300, на вельми пільгових умовах. Природно, що зенітно-ракетні дивізіони середнього та великого радіусу дії негайно потрапляли під командування "спільного штабу" російсько-білоруських ППО.

Момент третій. У квітні 2016 року Білорусь і Росія синхронно повідомили про завершення формування єдиних сил ППО. "Практична реалізація угоди (про об'єднання ППО – ред.) завершена, в подальшому основні зусилля будуть зосереджені на несенні спільного бойового чергування з ППО і проведенні практичних спільних заходів оперативної і бойової підготовки", - заявив тоді перший заступник головнокомандувача ВКС Росії Павло Кураченко. Тому підписання угоди про спільну ППО, яке відбулося 2 листопада минулого року в Мінську, вже було чистої води формальністю. Що ще можна було "обєднати" після цього, сказати складно.

А що ж "прийняв сьогодні Путін?" – може здивуватись допитливий читач. Судячи з усього, нічого важливого. Зокрема, у списку змін до угоди міститься уточнення термінів, заміна "ВПС Росії" на "ВКС Росії" – себто відбувається приведення договору у відповідність з чинним правовим полем Росії, й інша подібна канцелярщина. Список змін можна прочитати тут (на сторінці 5 із заголовком Протокол...), саму угоду про об'єднання ППО – тут.

Не хотілось би сіяти паніку і зраду, але зона дії російсько-білоруської ППО вже мінімум два роки як "накриває" всю північну й центральну частину України – включно з Києвом.

Але привід для паніки насправді не в цьому. Легке відчуття небезпеки викликає той факт, що заступник начальника управління зі зв'язків з громадськістю ВСУ Юзеф Венсковіч повідомляє, що Україна "відстежує ситуацію в зв'язку з ініціативою президента Росії Володимира Путіна щодо використання систем протиповітряної оборони на кордонах Білорусі з ЄС і Україною". Це наштовхує на думку, що об'єднання російської і білоруської систем ППО стало сюрпризоми не тільки для журналістів, далеких від теми – але й для керівництва ЗСУ. От від цього таки стає лячно.