Чому Захід так нервує через українську "мрію про НАТО"

Заявами західних посадовців, які "не пускають нас до НАТО", можна пообурюватись у соцмережах. А можна спробувати зрозуміти їхню позицію. Аби знайти компроміс з ними – і з довколишньою реальністю на додачу

Журналіст відділу «Світ»
Чому Захід так нервує через українську "…

Україна далека від вступу до НАТО чи до ЄС. Цю тезу останнім часом доводиться чути з дивовижною регулярністю. Про це тільки за минулий тиждень нам нагадав президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, американський сенатор Том Коттон, спеціальний представник Державного департаменту США Курт Волкер... Нікого не забули? Втім, і цих достатньо.

Ці заяви не дуже дружні і не надто приємні для України та для українців. Хоча й не зовсім безпідставні. Принаймні, частина з них є відповіддю на сповнені зайвого оптимізму промови президента України Петра Порошенка, який розповів про наші світлі перспективи на шляху інтеграційних процесів. В тому числі і у виступі на Майдані Незалежності на параді з нагоди 26-ї річниці незалежності України.

Власне, той же Юнкер говорить про причини своїх неприємних констатацій абсолютно відверто: "Мій друг Порошенко сказав: дивіться, Україна - це майже ЄС та НАТО. Однак на даний момент вона не є ні там, ні там, і важливо це розуміти".

Зрозуміти Петра Олексійовича можна. Записавши у досягнення – власні і своєї політсили – безвізовий режим з Європою, президент прагне оголосити про початок досягнення наступних амбітних зовнішньополітичних цілей. Які б дали йому шанси залишитись у кріслі головного реалізатора цих цілей іще на один значний проміжок часу. Це природнє бажання для людини, яка реально зробила для європейської інтеграції України більше, ніж будь-хто з попередників на посаді президента України.

Але складається враження, що в НАТО та ЄС трохи побоюються українських оптимістичних заяв. І в цьому немає нічого дивного. Чи навіть ганебного. Просто адекватні люди бояться давати обіцянки, яких не зможуть виконати. І бояться брати на себе зобов'язання, виконання яких залежить не від них.

На нашому шляху до НАТО лежить як мінімум дві істотні перешкоди. Першою є невідповідність нашої армії стандартам Альянсу, друга – наявність російських військ на нашій території.

Першу з цих перешкод може усунути тільки Україна. І допомогу в цих кроках НАТО охоче надає – приміром, той же Департамент оборонної політики та планування Міжнародного секретаріату НАТО, який займається каталогізацією сил і засобів ЗСУ і створенням детального посібника з рекомендаціями стосовно їх приведення у відповідність з вимогами Альянсу.

Другу ж перешкоду може усунути або Україна – шляхом силового відновлення свого територіального суверенітету, або Росія, припинивши авантюру на Донбасі. Наразі ми, схоже, не можемо, а Кремль – однозначно не хоче. Вступити в НАТО без Криму у нас, цілком можливо, ще й вийде, а от втсупити з Донбасом в його теперішньому стані – ніяк.

Ми схожі на пацієнта, який намагається купити медичний страховий поліс, вже опинившись в лікарні, послуги якої він не в стані оплатити самостійно. Україну часів Ющенка у НАТО, цілком ймовірно, і прийняли б – але тоді ми не демонстрували такого бажання. Точніше, демонстрували бажання – але не робили жодних практичних кроків для його підтвердження.

Тому, потрапивши в біду, нам доведеться вибиратись із неї самостійно – без НАТО, до якого ми не вступили разом з, наприклад, Прибалтикою, і з армією, яку впродовж всіх років незалежності українське керівництво, незалежно від політичних поглядів та орієнтацій, систематично знищувало. У цьому не винен ні генсек НАТО, ні президент Єврокомісії, ні навіть Володимир Путін.

При тому можна бути впевненим, що в найближчі роки ми не потрапимо до НАТО. І конфлікт на Донбасі не буде вирішеним ні в форматі Волкер-Сурков, ні в форматі "нормандської четвірки", ні будь-яким іншим дипломатичним способом. До того моменту, поки в Кремлі будуть вірити, що можуть отримати в цьому конфлікті щось більше, ніж безславний відступ і здача місцевих сепаратистів в руки українській стороні він буде продовжуватись.

Із цим слід змиритись, і, відкинувши сподівання на вирішення всіх своїх проблем за допомогою союзників, братись до реформування збройних сил. За стандартами НАТО, звичайно.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme