Чому загибель Януковича-молодшого в Росії вшанували "добою мовчання"

Чимось, що не важить для нас рішуче нічого - як не важила би вже й загибель старшого - але що змусить нас зайнятись балаканиною в соцмережах та суперечками. Змусить витрачати час і увагу на подію, яка не надто того варта - і, ймовірно, відверне оту увагу від чогось, на що нам варто було б подивитись. Канцелярськи-нудне спростування російського МНС тільки підсилило враження "фейковості" новини.

Проте минув день, і стає зрозуміло, що син екс-президента все-таки загинув. Пішов під лід, причеплений ременем безпеки до шматка залізяччя. Який би не був Янукович-молодший за життя, і що б він не зробив - але зараз він мертвий. Його судитиме інший суд, якому слідство української Генпрокуратури не потрібне. Кінець історії. Мертвого варто поховати, а живим - зайнятись своїми справами.

Проте таємнича мовчанка російських "компетентних органів" наштовхує на думку, що в Кремлі не готові поставити крапку у цьому реченні. Бо їхня "крапка" повинна бути вивіреною і узгодженою з керівництвом, зважаючи на особу покійного. Інакше - ніяк.

І тут нам доведеться поринути у світ химерної, кафкіанської логіки, яка єдина й може пояснити той факт, що в Росії не тільки вожді нерідко помирають в медіа-просторі за кілька годин, а то й днів після біологічної кончини, але навіть діти бездарних, вигнаних з власної країни "в Ростов до друга" князьків не можуть спокійно піти на той світ.

Причина тут - очевидна. Бо зовсім-зовсім недавно у відомому кіношедеврі сам Володимир Володимирович розповідав, як він порятував нещасного і скинутого "хунтою" президента сусідньої країни. Минає якийсь заледве рік, і син "врятованого" гине. Від "кривавої хунти" втік, а в братній країні пішов під лід без вороття. З точки зору здорового глузду - нічого дивного. Хто веде ризикований спосіб життя, саме так вів себе покійний, це визнавали і вороги, і друзі - рано чи пізно має шанс витягнути "чорну мітку" замість "щасливого квиточка".

Але в ФСБ-шній реальності так не буває. Бо в Росії, якщо вірити Путіну - все під контролем. Тому і крига на Байкалі не могла сама собою тріснути під злощасним "Фольксвагеном". Вона може тріснути тільки внаслідок виконання чи то хитрого російського плану, чи то мерзенного ворожого підступу. Така от зворотня сторона "віртуального кремлівського божества".

А остаточної версії того, що трапилося зі злощасним Віктором Вікторовичем, у Володимира Володимировича поки немає. Тому й втонув Давидов.

А поки покійний Давидов поволі обертається на покійного Януковича, по широких російських просторах бігають фельдєгері з телеграмами, тріщать та подзенькують телефони урядового зв'язку, і, може, сам Сурков з Івановим замирають у глибокій задумі. Російський уряд конструює реальність, в якій смерть Януковича-молодшого вигідна інтересам російської влади.

В тій версії може виявитись, що Януковича-молодшого вбили бойові плавці - диверсанти "Правого сектору". Чи навпаки - ретельні ФСБ-шники, які довідались, що той готується емігрувати до США і здати Держдепу всі найстрашніші таємниці. Чи може, його ніхто і не вбивав - і сам він не гинув, а залишився вести партизанську війну на Донбасі за рідні терикони, а всі чутки про "Давидова" - то вигадки ворожої пропаганди. А може, і не було ніколи в Януковича такого сина, хтозна... Мине кілька днів - і росіянам все розкажуть.

Безумовно, "інформаціїнв кола" в медіа-болоті розходитимуться ще довго - навіть після озвучення офіційної і "єдино правдивої" версії. Конспірологи російські заговорять про довгу руку Києва. Національно-свідомі конспірологи скажуть, що син екс-президента просто "скинув" у постановочній катастрофі колишню ідентичність, а сам пішов гуляти по світу з новим іменем та прізвищем, і старими номерними рахунками в швейцарських банках. Хоча невдовзі ця тема всім набридне.

Залишиться лиш одна-єдина вельми прикра думка. Про те, що путінська система перетворює всіх - друзів, ворогів, самого Путіна - на якийсь набір корисних чи шкідливих функцій, спрямованих на існування вигодованого в Кремлі ідеологічного Молоха. Люди, втягнуті в цю систему, вже не можуть думати, як люди, діяти, як люди, чи жити, як люди. Як виявилось, вони не можуть навіть достойно, по-людськи, померти. Навіть коли їхня смерть - не хитрий хід у політичній багатоходівці, а просто фатальна випадковість, голосний тріск криги під колесами.