Чому українцям варто пригледітись до "нової французької революції"

Партія Макрона "Вперед, республіка!" перемогла у першому турі виборів у французький парламент – і має всі шанси після другого туру сформувати більшість. Пропрезидентська політична сила набрала трохи більше, ніж 28% голосів. Союзники Макрона - "Демократичний рух" – набирали ще 4%. На другому місці йдуть правоцентристи -"Республіканці" з 15%, а "Національний фронт" Марін Ле Пен отримав 13% голосів.

Завдяки особливостям французького електорального законодавства, партії Макрона разом із союзниками пророкують після другого туру близько 400 місць із 577 в нижній палаті парламенту, Національній асамблеї Франції.

Як для партії, що з'явилась рік і два місяці тому, результат цілком непоганий.

Якби справа відбувалась в Україні, можна було б запідозрити, що до "президентської сили" просто приєднались усі кон'юнктурники і політичні флюгери, які не мали власних шансів, привели з собою своїх виборців, принесли свої гроші, і зробили такий собі варіант "широкої коаліції".

Але деякі особливості прохідної частини макронівського списку наштовхують на думку, що все було зовсім не так.

Бо партія Макрона привела до парламенту не "ширку", і не свою замкнену політичну команду. Президент привів до законодавчого органу кілька сотень цілковитих політичних дилетантів. Студентів, пенсіонерів, тореадора, командира поліцейського спецназу, парочку фермерів, директорку школи – і так далі. Такий собі соціологічний зріз французького суспільства, обраний шляхом оголошення конкурсу – і аналізу надісланих 20 тисяч резюме від всіх, хто хотів стати депутатом.

Здалеку це чимось схоже на радянські часи, коли у депутат потрапляли знатні доярки, слюсарі-рекордисти і представники малих народів Півночі. Тільки, здається, у випадку з Францією вони гратимуть не декоративну роль, як то було в СРСР, а спробують і справді покерувати країною.

Для чого це Макрону, який, попри відносно молодий вік у політиці і владі не є новачком, і цілком міг би підібрати "команду професіоналів" – а замість того набрав "людей з вулиці".

Втім, все це явно було обдуманим кроком. Скоріше за все, криза еліт і відчуження виборців від одноманітної електоральної колоди, в якій проглядали виключно знайомі обличчя, сягнули у Франції тієї позначки, коли суспільство вирішило, що краще у парламенті хай буде хто завгодно, тільки не "колишні". І Макрон, який добре відчув цей момент, зумів зібрати щедрий електоральний урожай.

По дорозі, до речі, зламавши хребта "парламентській геронтократії" – середній вік сьогоднішніх французьких парламентарів становить більш ніж 60 років, в той час як "макронівське поповнення" має, в середньому, 46 років.

Якими будуть результати роботи цього парламенту – покаже час, бо щось прогнозувати не береться в даній ситуації ніхто.

Важливим є інше. Вчорашні вибори у Франції продемонстрували можливість мирної і повної зміни дискредитованих політичних еліт у розвиненій європейській країні. При тому зміни ці провів не популіст і актор телевізійного шоу, який грав на емоціях, а не здоровому глузді, як то трапилось у США. Зміни провів адекватний і тривіальний у чомусь політик, який наважився відмовитись від звичних людей і уставлених практик.

І українцям, розчарування яких від певного застою як реформ, так і еліт до 2019 року може досягнути певної критичної точки, варто було б уважно пригледітись до французького досвіду. Щоб на виході отримати не Трампа, претендентів на роль якого в нашому політикумі більш ніж достатньо, а когось на кшталт Макрона. Якщо такий раптом з'явиться у наших краях. Та і наявні політики радикальною зміною складу своїх команд, не виключено, могли б чогось досягнути.