Чому США і Китай не можуть почати війну

Вірних союзників Китаю серед його сусідів практично немає. Якщо не рахувати Володимира Путіна, звичайно.

Потік новин з Японії останнім часом нагадує масштабну підготовку до затяжного військового конфлікту. Парламент країни підтримав закон, який дозволяє національним збройним силам брати участь у військових діях за межами країни. Японські військові востаннє діяли за кордоном 1945 року, коли Японія капітулювала перед союзниками, зазнавши поразки у Другій світовій.

США відправили в японський порт Йокосука другий з трьох військових кораблів з ракетними комплексами Aegis, які планується розмістити в Японії до 2017 року. Aegis – це така штука, що може одночасно відстежувати до 300 цілей, і автоматично наводити до 18 ракет на найбільш небезпечні цілі. При тому якщо в межах радіовидимості є кілька кораблів з цією системою, вони перетворюються на єдиний бойовий механізм, розподіляючи відстежування і запуски між собою. Щоб уявити собі масштаб цієї системи, досить згадати, що в режимі "спокою" її радіолокаційна станція споживає 50 кВт електрики, а в моменти пікового навантаження – до 6 МВт. Як невелике місто.

Ракетний есмінець USS Benfold, довжина якого становить 153,9 метра, прибув до Японії, щоб "збалансувати сили США в Азії для можливої протидії Китаю та Північної Кореї".

При тому західні аналітики вважають, що в цьому регіоні до 2020 року США розмістять більше половини всіх своїх військових кораблів.

Раніше повідомлялося, що Японія сама братиме участь у створенні удосконаленої системи Aegis і почне поставляти США нове програмне забезпечення. В даний час сили самооборони Японії мають чотири своїх кораблі з системами Aegis. До березня 2021 з'являться два нових таких кораблі.

І все це – на тлі, наприклад, вчорашньої демонстративної прогулянки японського прем’єра на борту атомного авіаносця "Рональд Рейган".

Подібні тілорухи наочно демонструють одне – США реалізують масштабний процес "проекції сили" в регіоні. Вашингтон готовий всерйоз протистояти Пекіну всією силою своєї воєнної машини. І причина тут – зовсім не якісь смішні острови в Південно-китайському морі площею в 5 квадратних кілометрів. Причина – можливість впливати на події в регіоні, де живе близько третини населення планети.

При тому Японія – найзручніший (для США, звичайно) канал для реалізації такої проекції. Жахливий сон всіх сусідів, який раптом став пацифістом – але, схоже, вирішив знову відмовитись від вегетаріанства у зовнішній політиці..

Проте не було б Японії – США могли б "зайти" в регіон будь-яким іншим способом. Через Філіппіни – де є покинуті американські бази. Через Бруней. Чи навіть через В’єтнам – який багато чого не може забути "американським мілітаристам", але твердо розуміє, що коли його хтось і захоче з'їсти – то це будуть близькі сусіди, а не старі вороги.

Китайська звичка до самодостатності грає зі стратегами Піднебесної злий жарт. Вірних союзників Китаю серед його сусідів практично немає. Якщо не рахувати Володимира Путіна, звичайно, але це вже зовсім інша історія.

При тому адекватно відповісти без шкоди для економічного здоров'я на нарощування американських м'язів у регіоні Китай зараз не може. Зростання економіки Китаю сповільнилося до шестирічного мінімуму - з часів світової фінансової кризи 2009 року. Сповільнення росту китайської економіки триває попри неодноразове скорочення відсоткових ставок та інші заходи, які здійснює уряд країни. Тому дозволити собі вкладення значних коштів у сферу оборони, а також піти на радикальне загострення стосунків із США Китай не може ніяк.

Бо між конфліктом по лінії США-Китай і "холодною війною" між США і СРСР, попри певні риси схожості, на кшталт психологічного тиску на суперника та гонки озброєнь, є одна істотна різниця. Якби СРСР в якийсь момент взяв і зник з глобусу – навіть прихопивши з собою всіх сателітів по Варшавському блоку – в США б полегшено зітхнули. Аналогічною була б реакція в Москві на зникнення "гнилого Заходу".

Натомість у випадку з Китаєм, США для Піднебесної – один з ключових ринків, а також джерело фінансів та технологій. Зникнення якого – або навіть заморожування стосунків з яким призвело б до краху китайської економіки. Звичайно, можлива переорієнтація на Європу, новий Шовковий шлях і всілякі альтернативні варіанти. Але для їх реалізації потрібні десятиліття.

При тому залежність США від Китаю, хоч може й дещо менша – теж є масштабною. Без відносно дешевих китайських товарів утримання високого економічного рівня життя американського обивателя видається практично неможливим. Знову ж таки, Китай в ролі "майстерні світу" – чи, принаймні, "майстерні для США та союзників" – може бути заміненим Індією та іншими азіатськими країнами. Але для цього теж потрібні десятиліття.

Тому які б хмари не збирались над Південно-китайським морем, скільки і яких флотів не виходило б в море, неможливою є не тільки повномасштабна війна – а навіть жорстке "гібридне" протистояння, яке б порвало економічні зв’язки між двома противниками.

Хоча це зовсім не означає, що сторони утримаються від провокацій чи намагань нав’язати свій силовий контроль над водами, рух кораблів в яких нагадує ранковий проспект у великому місті, та шельфовими ділянками, запаси нафти в яких, за деякими даними, більші, ніж в Кувейті.