Чому розпад Іраку – це катастрофа, що може обернутись на краще

Про те, що навіть спроба формування незалежного Курдистану загрожує Близькому Сходу парадом нових суверенітетів, не написав тільки лінивий. І ці прогнози, схоже, не збираються заставляти чекати на свою реалізацію.

Лідери сунітських общин Іраку проголосили, що готують зустріч з прем'єр-міністром країни аль-Абаді, на якій повідомлять його про свій намір формувати власну автономну область з дуже, дуже широкою автономією.

"Суніти чинять тиск на своїх офіційних осіб, законодавців, племінних лідерів, щоб вони працювали з метою заснування сунітського регіону" заявив два дні назад член Провінційної Ради Ніневії Газвана Дауді.

Представник арабських племен провінції Ніневія шейх Музахім аль-Хвет розповів, що сунітські регіони будуть включати Ніневію, Анбар, Діялу, Салах-ед-Дін, і ті райони Багдада, де більшість населення становлять суніти.

Чому раптом так поспішають на вихід і Іраку і сунніти? Відповідь достатньо проста. Шиїтська більшість країни дедалі тісніше дружить з Іраном, і при тому дедалі жорсткіше ставиться до представників інших конфесій всередині країни. При тому сунітам, на території яких Ісламська держава користувалась і певною підтримкою, дістається більше за інших – що стимулює їх до відцентрових рухів.

З іншого боку, якщо проти референдуму в Курдистані з очевидних причин рішуче виступила як Туреччина, яка має свої проблеми з курдами, так і багаті монархії Перської затоки, які розглядають Курдистан як можливого майбутнього агента ізраїльського впливу, то сунніти навпаки, скоріше за все, матимуть тотальну підтримку переважної більшості сусідніх держав.

Бо ні Туреччина, ні Саудівська Аравія не заперечуватимуть проти виходу їхніх одновірців з-під влади ворожого для них про-іранського уряду Багдада. Більше того, з тих самих причин не заперечуватиме проти створення окремої сунітської держави на території Іраку і Тель-Авів.

Звичайно, з якоїсь точки зору процеси в Іраку – це просто свідчення слабкості центрального багдадського уряду. Який свого часу не зумів захистити країну від Ісламської держави, внаслідок чого виникли десятки збройних організацій та ополчень, які спочатку боролись за і проти ІД, а потім вирішили контролювати звільнену території самостійно. При тому центральний уряд і зараз банально надто слабкий, щоб ефективно протидіяти відцентровим тенденціям – що і призводить до фактичного розвалу країни.

Можна навіть сказати, що американське вторгнення до Іраку, яку поклало край диктаторському режиму Саддама Хусейна, насправді відкрило дорогу і довготривалій різанині, яка завершиться розпадом Іраку і цілком можливим наступним кривавим хаосом.

Втім, можна подивитись на ситуацію і під зовсім іншим кутом зору. Як Ірак, так і Сирія в тому вигляді, в якому вони існували в другій половині ХХ століття, були абсолютно штучними державами, результатами хаотичних процесів періоду першої та другої світових воєн, накладених на процес визволення місцевих народів від французкого та британського колоніалізму. Кордони зявлялись практично випадково, як розрізаючи етноси на багато шматків (як це сталося з курдами) – так і зв'язуючи в одну державу давніх і непримиренних ворогів.

До слова, іще в далекому 2006 році тоді сенатор Джо Байден пропонував поділити Ірак на три частини – з курдами, шиїтами і сунітами. Якби тоді вашингтонська адміністрація прислухалась до сенатора, Ірак міг би опинитись у сьогоднішній ситуації 11 років назад, без Ісламської держави і сотень тисяч непотрібних жертв. Втім, трапилось те, що трапилось. І якщо люди не можуть жити разом, цивілізоване розлучення – однозначно найкращий вихід.

Окрім того, дивлячись на перипетії поділу штучно зліпленої до купи з несумісних частин іракської держави, мимоволі виникає іще одна думка. Як би було добре, якби одна сусідня до нас країна в 1991 році була теж трішечки радикальніше розділена. У такий спосіб, щоб московські "любителі вставання з колін" опинились в одній державі, Сибір з плодючими землями та покладами нафти – у іншій, а Далекий Схід, з його колосальними природними ресурсами та тісними зв'язками з Японією – у третій незалежній державі. Цей світ був би в такому випадку направду спокійнішим та веселішим місцем.