UK
Для цього матеріалу переклад іншими мовами відсутній, спробуйте перевірити пізніше

Чому Росія наплювала на сталінградських удів

На берегах Волги сталася подія, символізм якої важко переоцінити. Вона відкрила всю суть російської держави, тамтешніх чиновництва і бюрократії

Володимир Миленко
Журналіст Depo.ua
Чому Росія наплювала на сталінградських…

Так вже склалося, що головним святом Російської Федерації є аж ніяк не День Росії (12 червня, коли РРФСР проголосила державний суверенітет в рамках СРСР) і не День народної єдності (4 листопада, формально – на честь завершення Смутного часу, фактично – аби замінити 7 листопада, День "Великої Жовтневої соціалістичної революції"). Ці свята так і не прижилися на Росії, бо, за великим рахунком, за ними нічого немає. Головне свято Росії – це 9 травня, День Перемоги. Вся країна живе тією, вже підзабутою подією, так, наче до неї і не було ніякої історії.

Здавалося б, якщо на Росії справді культ цього свята – то усі артефакти, явища і об'єкти, з ним пов'язані, повинні мати для держави та її населення священний статус. До певної міри воно так і є, причому навіть коли ці об'єкти знаходяться за межами самої Росії. Широко відомою є історія і істерія навколо демонтажу пам'ятника радянським солдатам в столиці Естонії. Причому його не знищили, а просто перенесли в інше місце, на військовий цвинтар Талліна. Але ця буденна, в принципі, подія викликала таку бурю емоцій, що все завершилося масовим безладом і навіть смертю одного із учасників бійки.

Але – о диво – вчора в одному із ключових з точки зору історії "Великої Вітчизняної Війни" місті Росії, Волгограді, сталася значно жахливіша подія, на яку майже ніхто не відреагував. А кремлівські ЗМІ показали ситуацію так, нібито нічого страшного й не відбулося.

1965 року в районі Мамаєвого кургану, де якраз будувався меморіальний комплекс із найбільшим пам'ятником Європи "Батьківщина-мати кличе!", одна жінка посадила дерево. Її звали Любов Пластікова, вона працювала на тракторному заводі, а дерево посадила на честь свого чоловіка, який загинув у Другу світову під час оборони Сталінграду.

Її вчинок підхопили, і з часом в цьому місці з'явився цілий парк, який в народі називали Парком сталінградських удів. Йому навіть присвятили пісню, одну із найпронизливіших пісень про Другу світову. Ось вона.

То чому ж цей парк – в якому, що б там не розповідали очільники меморіального комплексу, навіть таблички стояли, на яких вказувалося, кому присвячене те чи інше дерево – був знищений? Невже це – не пам'ять про ту війну?

Ні. Бо ця пам'ять – не імперська, а народна. А для імперії найстрашніше, коли люди мають свою власну, незалежну від неї пам'ять. Саме тому на Росії так пестять і плекають всі ці офіційні одоробла радянських часів, а тих, хто осмілюється назвати речі своїми іменами – наприклад, дизайнера Артемія Лебедєва, який всього лиш звернув увагу на убогість і карикатурність радянської військової скульптури – осмикує і навіть карає, інколи навіть реальними тюремними строками. Бо ці монументи – це офіційна історія війни, офіційна державна ідеологія і пропаганда. Це – один із стовпів, який і тримається імперія. Тому ці пам'ятники – це не скорбота, а пафос, гігантизм і самохизування.

А парк вдів – це не просто "самоуправство", не просто людська, позаімперська ініціатива. Це ще й нагадування про те, що війна – не тільки переможні кадри із кіноепопеї "Освобождение", а кров і смерть, людське горе і вічна скорбота за тими, кого з нами немає. Це те, про що після Революції Гідності кожного року на початку травня говорять в Україні – "Ніколи знову".

На Росії ж зараз час іншої фрази – "Можем повторить". Власне кажучи, вони вже четвертий рік те й роблять – в Криму, на Донбасі… Сльози вдів, нагадування про людей, їх життя, в країні всеперемагаючого "Кримняшу" не просто непотрібне, а навіть шкідливе.

Саме тому влада і не заступилася за унікальну пам'ятку. Саме тому у Волгограді (дивно, як його досі не перейменували в Сталінграді; ця назва більше підходить нинішній Росії) стоїть і стоятиме 52-метрова "Родина-мать", яка, як відомо, "зовет" – на Донбас? бити бандерівську хунту? А на місці парку вдів паркуватимуться автівки. На Росії 2010-х немає місця людським почуттям. Значить, непотрібні і нагадування.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme