Україна і ракети КНДР: Навіщо Путін відродив старий "фейк"

"Київ підтвердив можливість наявності в ракетах КНДР компонентів українського виробництва". Під таким заголовком опублікував сенсацію ТАСС. "Україна допустила наявність своїх компонентів в ракетах КНДР" - передрукували сенсацію "ліберальні" й "інтелігентні" російські видання. "В Північній Кореї знайшли українські двигуни для ракет, але винна Росія" - написали трохи менш інтелігентні, для яких слово "ліберал" вже є відвертою лайкою.

Звіт ООН, з якого ніби взято пасаж про те, що "Україна підтвердила групі [експертів], що двигун [балістичної ракети] КНДР з великою часткою ймовірності містив окремі компоненти двигуна РД-250", наразі так і не з'явився. Яким чином буцімто зроблену заяву України про те, що двигуни, вивезені з нашої території до Росії, опинились в КНДР, можна вважати "визнанням вини України" - зрозуміти складно.

Але це й не важливо. Інформаційна хвиля, беззмістовна й безпощадна, пішла.

Суть цієї хвилі проста, щоб не сказати - примітивна. Для того, щоб пригасити скандал з використанням хімічної зброї на території чужої країни, Кремлю потрібне щось страшніше. А страшнішою від свіжого покоління нервово-паралітичних газів може бути тільки ядерна зброя та засоби її доставки. Особливо в руках північнокорейського диктатора.

Про те, що непомітно для всього світу займатись модифікацією старих радянських двигунів спеціально для Північної Кореї в Україні не могли, було написано не раз. Як і те, що "допиляти" українські двигуни до невпізнаваного виду не могли й самі корейці — без промисловості, багаторазових тестових запусків та грамотних інженерів.

Між іншим, в "незалежного експерта" Майкла Еллемана, який став першоджерелом цієї історії, є дружина Тетяна, що любить позувати у радянській військовій формі, знайомства в російських спецслужбах, та любов до горілки "Путінка" теж було написано неодноразово.

Те, що не в України, а в Росії є свій шмат кордону з Північною Кореєю, що значно спрощує транспортування двигунів, можна довідатись з політичної карти світу. Саме російські, а не українські кораблі проводили підозрілі морські рандеву з корейцями, теж написано не раз.

Але все це абсолютно неважливо. Сперечатись із пропагандою — це все одно, що дискутувати з репродуктором на стовпі.

Набагато цікавіше в цій історії інше. Кремль спочатку влаштовує в Британії демонстративну розправу зі "зрадником" за допомогою бойової отруйної речовини, щоб показати, що норми міжнародного права не для Володимира Володимировича писані.

Після чого, злякавшись власної "крутості", намагається перевести увагу на Україну, яка ніби-то поставляла КНДР двигуни для ракет. Не маючи ні двигунів, ні засобів для їх виробництва.

Політика, мяко кажучи, виходить якась не зовсім послідовна. Той самий Кім Чен Ин, який труїв власного брата за допомогою бойових отруйних речовин, після того принаймні не виправдовувався. На відміну від путінської Росії, яка то робить все можливе, щоб показати зневагу до міжнародного права, то намагається сховати скандал, що вийшов в результаті такої демонстрації, за іншим скандалом.

Що в сумі наштовхує на одну просту думку. Володимир Володимирович банально не знає що робити далі в своєму геополітичному гамбіті. І кидається з однієї крайності в іншу, міняючи зовнішньополітичний курс своєї країни раз на декілька днів. Або ж цей курс на сьогодні вже не є результатом жодної стратегії чи розрахунку, а є лиш продуктом перепадів настрою у підстаркуватого диктатора.