Чому Раді ЄС набридло говорити про Путіна

Захід остаточно змирився із тим, що наявний україно-російський конфлікт – це надовго, а розмови про "дипломатичне врегулювання" – це не пов'язана з реальністю форма політичної ввічливості

Журналіст відділу «Світ»
Чому Раді ЄС набридло говорити про Путін…

Останні дні принесли немало інформації про найближчі плани ЄС стосовно Росії. Вчора в інформаційному просторі з подачі італійського Politico з'явилась чутка про те, що економічні санкції ЄС проти Кремля будуть продовжені без значних обговорень, на зустрічі лідерів ЄС в кінці червня. І, за інформацією анонімного європейського дипломата, на такий варіант згоден навіть угорський прем'єр-міністр Орбан, який, звичайно, має тісні зв'язки з Володимиром Путіним, але зараз намагається з усіх сил сподобатись і Дональду Трампу, який налаштований щодо угорських обмежень ліберальних прав і свобод далеко м'якше, ніж попередній президент США, Барак Обама.

Сьогодні інформацію італійців з посиланням на свої джерела підтвердило "Радіо Свобода".

А далі енергійний адвокат України, депутатка Європейського парламенту, співголова фракції "Зелені/Європейський вільний альянс" Ребекка Хармс заявила, що Рада ЄС не тільки готова продовжити санкції, але й розглядає можливість збільшення періоду встановлення санкцій щодо Росії з 6 до 12 місяців. Щоб зайвий раз не збиратись, і не плодити непотрібних розмов небезкорисних російських адвокатів.

Всі ці новини явно демонструють декілька тенденцій у стосунках між Росією та ЄС.

По-перше, зустріч Путіна з Меркель не тільки не стала "зрадою", але, схоже, тільки укріпила фрау канцлерін в її намірі тримати санкції до кінця. При тому прихильники жорсткого антиросійського курсу відчувають достатню підтримку з боку ключових членів ЄС для того, щоби проводити свою політику достатньо безапеляційно. Чому, без сумніву, сприяли результати виборів у Франції.

По-друге, намір збільшити тривалість періоду накладення санкцій Радою ЄС свідчить про те, що в Брюсселі переконані в аналогічному курсі з боку Вашингтона. В іншому разі про ймовірне збільшення тривалості накладення санкцій навряд чи йшла би мова. Ця впевненість явно не виникла на пустому місці. Позавчорашня промова Нікі Хейлі, постпреда США в ООН із закликом "тримати санкції до переможного кінця", явно була почута в Європі. Навіть Орбаном, якщо вірити анонімному дипломату.

І вся ця ситуація викликає дещо змішані почуття. З одного боку, можна порадіти тому, що "антипутінський економічний фронт" зберігає цілісність, згуртованість, і готовність тримати санкції стільки, скільки буде потрібно. Провал виборчих авантюр Росії у Франції гарантує Україні наявний рівень підтримки на істотний період часу в майбутньому. Вельми високі шанси на перемогу в наступних виборах Ангели Меркель цю впевненість тільки зміцнює.

А з іншого боку, "довгі" антиросійські санкції, які приймаються без особливого обговорення, свідчать про те, що на якийсь прогрес у переговорному процесі навіть стосовно конфлікту на Донбасі (навіть не кажучи поки що про Крим) надії скінчились і в Берліні, і в Брюсселі, і у Вашингтоні.

Проблему протидії Путіну в Україні Захід вважає якщо й не вирішеною, то, принаймні, такою, яка не потребує зайвої надто пильної уваги. А майже щоденна ціна в кілька солдатських життів, яку платить Україна, для глобальних геополітичних гравців є цілком прийнятною. Цьому факт порадіти чомусь не виходить.

Хоча, з іншого боку, вельми складно чекати від західних партнерів якихось проривних рішень стосовно україно-російського конфлікту, якщо про подібні проривні рішення не чути поки що і у столиці України.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme