Чому Путін оголосив, що миротворців ООН на Донбасі не буде

Москва, в особі прес-секретаря президента Росії Дмитра Пєскова, офіційно відповіла на позицію Києва стосовно введення миротворчої місії ООН на Донбас. "Будь-які миротворці можуть розміщуватися в точці зіткнення конфліктуючих сторін за згодою цих конфліктуючих сторін. РФ не є стороною цього конфлікту, конфлікт на Південному Сході України в першу чергу підлягає обговоренню між Києвом і владою республік - ЛНР і ДНР, тому, напевно, це основна модальність, яку було б нерозумно відкидати. Це перша і початкова умова розміщення будь-яких миротворців". Ця відповідь, зважаючи на позицію українського президента стосовно недопустимості переговорів з очільниками невизнаних "республік", фактично ставить крапку на реальних можливостях розміщення миротворчого контингенту ООН на Донбасі. Все, що буде сказано і зроблено після цієї заяви, стане лише більш чи менш вдалими дипломатичними маневрами з боку Москви та Києва, спрямованими на отримання зовнішньополітичних дивідендів з наявної ситуації. Миротворців немає і не буде.

Чи підозрювали в Москві, що ідея з введенням миротворчого контингенту матиме саме такий фінал? Не просто підозрювали, а були у тому впевнені. Особливо, якщо згадати той факт, що окрім вимоги переговорів з сепаратистами представник Росії в Тристоронній контактній групі Борис Гризлов заявив, що перш, ніж вводити миротворців, Київ повинен законодавчо закріпити за регіоном особливий статус. Для будь-якої політичної постаті в Україні згода навіть вести переговори на таких умовах означала би політичне самогубство, а Петро Олексійович – чоловік, до суїциду не схильний.

Для чого ж тоді сплила вся історія з миротворчою місією ООН? По-перше, за її допомогою Кремль сподівається зруйнувати консенсус американських еліт стосовно природи конфлікту між Україною та Росією. Заява спецпредставника США Курта Волкера стосовно того що на Донбасі "не громадянська війна, а акт агресії з боку Росії", фактично означала, що далі гратись у "гібридне протистояння" практично немає сенсу. Адміністрація президента США – це не Рада Безпеки ООН, де можна багато говорити, а потім скористатись правом "вето". І якщо Волкер сказав, що на Донбасі Росія вторглась в Україну – то йому повірять більше, ніж Лаврову, Пєскову чи Путіну. І діятимуть, виходячи з такої позиції.

А спроба не те щоби посадити Порошенка за один стіл з Захарченком – а хоча б ввести в публічний обіг тезу про можливість таких переговорів для припинення бойових дій – це останнє зусилля Кремля для збереження міфу про "громадянський конфлікт в Україні". Яке, скоріше за все, зазнає поразки – оскільки не пойменований представник Держдепу в інтервю російським ЗМІ вже підкреслив, що в разі, якщо рішення про миротворців буде прийнято, то вони повинні будуть володіти широким мандатом "на всій окупованій території України, аж до кордону з Росією". Що Кремлю явно не підійде.

А от стати заманливою альтернативою для ЄС історія з миротворцями, в принципі, здатна. В Брюсселі і Берліні можуть вирішити, що це і є перший крок в бік заморозки конфлікту, заперечувати проти якої вони не стануть. Єдина проблема полягає в тому, що зменшувати санкційний тиск на Росію, як то заявила засупник офіційного представника уряду Німеччини Ульріка Деммер, ніхто на разі не збирається – навіть якщо миротворці стануть на лінії зіткнення.

Таким чином, чутки про те, що Путін готується до замороження конфлікту на Донбасі, блискуче провалилися. Сигналом готовності Росії до такого кроку стала би пропозиція ввести миротворців ООН на всю територію ДНР та ЛНР. Після чого скромно відмовитись від підтримки сепаратистських анклавів, забезпечивши їх охороною з боку бійців ООН.

А поки така пропозиція не поступила, все що ми бачимо – це не більше, ніж дипломатичні маневри Кремля задля можливого послаблення західного російського альянсу. Що тішить – з незначними шансами на успіх.