Чому Путін не дочекається війни за Каталонію

Складно сказати напевне, скільки триває історія зі спробами створити незалежну державу Каталонію. Дехто датує початок руху за відокремлення від Іспанії XVIIІ століттям, коли Арагонське королівство, власне, втратило широку автономію, якою користувалося з моменту об'єднання з Мадридом. Так чи ні, але боротьба за незалежність Каталонії нараховує більше сотні років, впродовж яких регіон то отримував достатньо широку автономію від Іспанії, то жорстко заганявся до "спільного стійла". Востаннє цей фокус у повному обсязі проробив диктатор Франко.

Втім, ті часи давно минули. Зараз Каталонія має чи не найширшу в ЄС автономію. Зокрема, статут каталонської автономії стверджує, що регіон є "національною реальністю у складі іспанської держави", а самі каталонці є "окремою нацією". Каталонія залишила за собою й повноваження скористатися правом "вето" щодо прийняття іспанських законів, які зачіпають "законні інтереси регіону" – хоч на практиці цей механізм не було випробувано.

Але цього каталонцям видалось мало, і сьогодні стало відомо про законопроект, який передбачає негайний вихід регіону зі складу Іспанії, якщо Мадрид не дозволить провести запланований на осінь референдум.

Прийнятий законопроект у разі запобігання іспанським урядом проведенню референдуму протягом двох місяців буде функціонувати як тимчасова конституція Каталонії. Згідно з його текстом, парламенту дається дозвіл на запуск установчого процесу, в кінці якого світ побачить "парламентську республіку Каталонію".

У разі ж, якщо Мадрид референдум таки дозволить, влада автономії збирається винести на нього одне просте питання: "Чи хочете ви, щоб Каталонія стала незалежною від Іспанії державою?"

В Мадриді, звичайно, все це не викликає жодного захоплення. На початку року Конституційний суд Іспанії одноголосно анулював дві резолюції стосовно референдуму про незалежність Каталонії. Власне, саме тому парламент автономії і був вимушений робити такий хитрий юридичний гачок, суть якого зводиться до принципу "або референдум, або – незалежність".

Але, власне, незадоволення Мадриду – це і все, що стримує каталонців. Які, до слова, не планують ні виходити з ЄС, ні починати якусь сварку з Іспанією в разі отримання бажаного статусу. Тому ЄС, скоріше за все, до останнього намагатиметься залишатись поза конфліктом, періодично "висловлюючи занепокоєння" і позираючи, як Мадрид зможе впоратись зі слизькою ситуацією.

Та й що, по суті, може зробити в цій ситуації Мадрид? Ввести війська в регіон, де мешкає більш ніж 7,5 мільйонів мешканців, і де місцеві військові частини однозначно підтримають автономістів? Закликати Берлін надіслати війська для боротьби з сепаратистами?

При тому слід зазначити, що хоч результати гіпотетичного референдуму і є на разі не визначені навіть соціологами, каталонці підтримують ідею незалежності достатньо масово. Приміром, під час консультативних референдумів за відокремлення від Іспанії підтримка ідеї цілком самостійної Каталонії складала від 70 до 80%.

На користь прихильників незалежності працює той факт, що Каталонія – одна з найбагатших частин Іспанії, за рахунок якої здійснюється підтримка бідніших регіонів країни. Що, зрозуміло, не надто подобається каталонцям.

І якщо підтримка ідеї незалежності збережеться, а в Мадриді не придумають якийсь ефективний політичний хід, то вже під кінець осені Каталонія може повернутись на європейську політичну карту. Навіть попри заборони іспанських судів.

В будь-якому разі, обидві сторони конфлікту явно налаштовані вирішити питання якщо й не за загальною згодою, то без надміру різких рухів. Попри достатньо радикальний характер каталонського уряду, який складається з представників лівих та ліво-радикальних партій, жодних спроб створити "ополчення" для захисту від "іспанських загарбників" на разі не спостерігається.

Тим паче події в Іспанії майже ніяк не вплинуть на стабільність ЄС, до членства в якому позитивно ставляться обидві сторони конфлікту. Коротше кажучи, Росії можна не турбуватись. "Світовою пожежею" справа в Каталонії явно не пахне.