Чому Путін лякає Лукашенка "бобруйськнашем"

"Інформаційний наїзд" російських ЗМІ на Білорусь, помічений блогерами декілька днів тому, останнім часом став жорстким і неприхованим. Білорусь посилює військову співпрацю з НАТО, Білорусь недопоставляє продукти нафтопереробки на спільний ринок ЄврАзЕС, внаслідок чого в Казахстані вводять талони на окремі види бензину, Білорусь підвищує ціни на "молочку" для Росії і підвищує ціну на транзит російської нафти. А ще – хоче базової угоди з Євросоюзом. І чомусь звинувачує Росію в падінні свого ВВП.

В середньостатистичного росіянина може скластись враження, що Обама підписав контракт на посаду генерального радника Олександра Лукашенка. При тому все це публікують "топові" ЗМІ, на кшталт "РІА Новости" – в той час як заповідники гоблінів на кшталт телеканалу "Звезла" повним ходом роздумують про те, "для чого в Білорусі хочуть переписати історію Другої світової і зрощують свій націоналізм".

Подібна риторика викликає в білорусів виправдані роздуми на тему, чи не стануть вони наступним об’єктом смертоносної "братської любові" з боку східного сусіда. "Саме так все починалось і в Україні" – констатують тамтешні блогери.

Хоча в цій ситуації побоювання білорусів, здається, необґрунтовані. Бо попри зовнішню схожість сценаріїв інформаційних атак на Грузію, Україну та Білорусь, до агресії справа цього разу не дійде.

З однієї простої причини. Війна в Грузії, анексія Криму, війна на Донбасі – це не війна з колишніми радянськими республіками. Це уявна війна президента Путіна з НАТО і США, які "проникли" і "загрожують" російським кордонам. Це війна з "плеченьками Нуланд" і перспективами безвізу. Це війна з можливістю вільно міняти бодай найтупіших і найбездарніших президентів. Це війна з іншою цивілізацією, яка спокушає все нових і нових екс-членів Варшавського блоку.

Натомість у випадку з Білоруссю йдеться не про війну, а намагання натиснути на союзника, чиї матеріальні запити в обмін на дружбу з Росією стали для Кремля зависокими. У відповідь на що Москва демонструє, що може не тільки давати кредити та знижки на вуглеводні, але й "порозхитувати човен" президента Лукашенка, простимулювавши антибілоруські настрої в Росії та активізувавши "російськомовних активістів" у самій Білорусі.

Подібний підхід, насправді, добре вписується в найсвіжішу "Концепцію зовнішньої політики Російської Федерації", підписану Путіним буквально вчора. Яка сама по собі є прецікавим документом, в якому дуже схематично, але можна помітити певну перемогу прихильників "прагматиків" над "яструбами". Бо, порівняно з 2013 роком, в "Концепції" побільшало моментів, пов'язаних саме з використанням "м'якої сили". Росія збирається "зміцнювати позиції російських ЗМІ в глобальному інформаційному просторі і доводити російську точку зору до широких кіл світової громадськості", і використовувати "можливості громадянського суспільства, інформаційно-комунікаційні, гуманітарні та інші методи і технології" – і багато чого іще.

Складається враження, що в Кремлі в сухому залишку таки засумнівались у виключно силових методах проектування впливу. Інша річ, що нам від того не легше.

Але поки в Мінську на столі міцно сидітиме "бацька", ніякий "кримнаш" Білорусі не загрожує. Путін не відчуває радикальної загрози, крім того, завше зможе "домовитись" з білоруським лідером, і періодичні загострення стосунків – це не більш, ніж аргументи в цих "переговорах". Тим паче, що за умови більш-менш тотального контролю Лукашенка над білоруським суспільством там незатишно себе почуває не тільки ліберальне, але й проросійське підпілля.

Інша річ, що може трапитись під час передачі влади (ймовірно, династичної), наступнику Лукашенка. Тоді білоруська владна піраміда таки стане вразливою до російського впливу. Хоча і в цьому випадку можна запідозрити, що схильний до хокею та публічного копання картоплі Олександр Григорович просто проживе на цьому світі довше, ніж земна оболонка наколотого ботоксом чекіста.