Чому Порошенко приречений на успішні зустрічі з Трампом

Вчорашня зустріч американського президента з українським колегою, як не крути, виглядала на епічний успіх. Починаючи від того, що заплановане скромне 30-хвилинне спілкування переросло у майже півторагодинну розмову, і закінчуючи цілим оберемком позитивних сигналів з боку США – все вказує на значний прогрес у двосторонніх стосунках Києва та Вашингтону.

В ході зустрічі президент США не тільки в черговий раз нагадав про прихильність відновленню нашої територіальної цілісності та суверенітету, але й повністю підтримав позицію України стосовно розміщення миротворців на Донбасі, порадів за успішне розміщення українських євробондів, і розповів, що американські компанії бачать в Україні величезний потенціал – і ось-ось масово прийдуть на український ринок. Попри урагани, які, звичайно, дуже-дуже заважають США.

Під кінець Трамп додав до бочки меду лише невелику ложку закликів до боротьби з корупцією та подальшого покращення бізнес-клімату в Україні.

Все це виглядає особливо вражаюче, якщо зважити на той факт, на початку президентських перегонів Україну та Трампа складно було назвати природними союзниками.

Чому ж чинний американський президент настільки радикально змінив (чи, принаймні, вдає що змінив) своє ставлення до української проблематики?

Штука, здається, в тому, що по природі своїй Дональд Трамп – бізнесмен, який надзвичайно чітко відокремлює особисті вподобання від особистих інтересів.

А зараз в його політичних інтересах показати бодай якийсь успіх своєї адміністрації у зовнішній політиці.

Білий дім наразі нічого не може зробити з Північною Кореєю. Періодичні крики "А-а-а! Розтопчемо!" на сторінках Твіттера – чи навіть розміщення елементів ПРО в Південній Кореї та Японії за вирішення проблеми не вважаються. В Сирії російські літаки скидають бомби за лічені кілометри від американського спецназу, і не те що захистити американські інтереси – а навіть просто унеможливити військові інциденти Тіллерсону наразі не вдається. Окрім того, на Близькому Сході наростає можливість нового значного і жорсткого протистояння союзних Вашингтону курдів з союзним урядом Іраку – з обмежено союзною Туреччиною і зовсім не союзним Іраном в ролі інших акторів першого плану. В частині цих процесів є вина адміністрації Трампа. Інші – це просто невдалий для чинного американського президента збіг обставин. Але як би там не було, на подібному тлі Трампу потрібні видимі і яскраві зовнішньополітичні успіхи.

При тому налагодження стосунків і співпраці з Україною в цій ситуації є успіхом особливо бажаним, оскільки енергійна підтримка Києва знижує для Трампа токсичність "російської теми", все нові й нові епізоди якої пускають в хід як політичні суперники та слідчі органи США, так і ЗМІ.

Тому наразі політична реальність змінилась, образи періоду виборчих перегонів були забуті, й тепер обидві сторони кровно зацікавлені в успішних стосунках.

І єдине, що можна відчувати крім радості за цей доволі несподіваний поворот стосунків Трампа з українською тематикою – це надію на те, нашій владі вдасться реалізувати переваги від прихильного ставлення з боку сьогоднішнього господаря Білого дому у практичні позитивні наслідки для україно-американських стосунків.