Чому переговори в Астані не виправдали сподівань Путіна та Ердогана

Завершальний документ за результатами зустрічі, зачитаний очільником МЗС Казахстану, містив головно радість стосовно того, що переговори відбулися – і сподівання на те, що у наступних їх раундах вдасться досягнути більшого.

Задля справедливості слід завважити, що в переговорах в Астані і справді брали участь чимало польових командирів сирійської опозиції – які приїхали туди головно через тиск Анкари, яка контролює ланцюжки постачання багатьох опозиційних загонів. Зібрались представники 14 повстанських груп. Втім, і тут не обійшлося без подробиць – одне з найбільших і достатньо радикальних угруповань, "Архар аш-Шам", своїх представників до Астани так і не надіслало.

Скандал також вийшов з Іраном, представники якого категорично заперечували проти присутності представників США на переговорах, чого, в свою чергу, вимагала Туреччина. В результаті запрошення американцям надіслали в останній момент, і на переговорах присутній тільки американський посол – та й то лиш у статусі спостерігача.

Але навіть добре проведена підготовча робота не сприяла значним результатам зустрічі.

Постпред Сирії в ООН Башар Джаафарі, який очолював делегацію офіційного Дамаска в Астані, заявив, що опозиція поводилася провокаційно.

Натомість представник повстанців від "Армії ісламу" Мохаммед Алуш звинуватив партнерів по переговорах в систематичному порушенні перемир'я.

Попри закритий характер переговорів, куди пресу не підпускали й на поріг, вже після першого дня зустрічі у світ пішов гуляти відеоролик, де особа, навдивовижу схожа на Мохаммада Алуша назває уряд президента Сирії Башара Асада терористичним, і закликає включити групи союзників сирійських військ, в тому числі ліванську "Хезболлу", в глобальний список терористичних організацій.

При тому як Алуш, так і його колеги з інших загонів сходяться на тому, що переговори – це добре, але в разі, якщо вони не побачать готовності офіційного Дамаску йти на зримі поступки і припинити збройні провокації, то будуть вимушені продовжити збройну боротьбу. Судячи з фінальної декларації за результатами зустрічі, нічого нового командирам повстанців в Астані так і не сказали.

Чому так відбувається? Чому і куровані Заходом переговори в Женеві, і російсько-турецько-іранський імпровіз в Астані завершились практично однаково?

Відповідь, схоже, проста. Бо Сирія – це не тільки інтереси Москви та Анкари Це ще й реальні повстанці, які б'ються за своє право жити так, як вони вважають за належне. Хай і без особливої надії на перемогу. Це ще й курди зі своїм чисельним і загартованим за роки війни ополченням, які не збираються просто так взяти й змиритися з тим фактом, що Москва прийняла рішення віддати їх на розтерзання Анкарі. Це Асад, який залежний від Москви, але якому Тегеран пообіцяв підтримку у відновленні контролю над країною, яка колись йому належала. І який готовий за цю перспективу вбивати десятками і сотнями тисяч.

Це ще й божевільні фанатики з "Ісламської держави", бійці "Фронту Аль-Нусра", та інші упирі, які й власних командирів-то не сильно слухають – а промови в Астані для них менше, ніж порожній звук. Можливо, з цими останніми й справді немає сенсу про щось домовлятися – але тоді слід досягти згоди і доброї волі всіх решту учасників процесу для того, щоб об'єднати сили й знищити Ісламську державу раз і назавжди – так як це відбувається зараз у Мосулі.

І поки не будуть враховані інтереси всіх сторін, задіяних в конфлікті – або поки кількість сторін конфлікту не скоротиться природнім, скажемо так, чином, миру, на жаль, не буде.