Чому в Макрона нічого не вийде з Путіним у Санкт-Петербурзі

Інформаційний витік у російських ЗМІ про гіпотетичну поїздку президента Франції Еммануеля Макрона на Міжнародний економічний форум у Петербурзі, залишає двояке враження. Перше, що дивує – це вельми віддалений термін домовленості. Якщо вірити джерелам російських ЗМІ, виходить, що пропозиція про візит Макрона на Росію, висловлена Путіним у травні цього року, отримала "майже що прийняту" позитивну відповідь, яка передбачає візит у наступному році. За два місяці після виборів Путіна, які він, теоретично, може й не виграти.

Тим паче, плани обговорювати ситуацію з війною на Донбасі через більш ніж півроку якось дуже цинічно і недвозначно натякають на те, що за цей час вона не просто не покращиться – а й не зміниться взагалі. Ні, звичайно, і в Європі всі все розуміють, але в дипломатичній практиці такі речі все-таки не дуже прийняті.

Тому цілком вірогідною видається думка, що увесь шум з гіпотетичним приїздом Макрона – це просто маленька інформаційна спецоперація. У Кремлі вважають, що напередодні президентських виборів буде корисним продемонструвати виборцям – особливо тим, які люблять зіпсувати день народження найдемократичнішого президента якимось вуличними походеньками – що все без винятку під контролем. І що у Єлисейському палаці вірять у незмінність Путіна не менше, ніж у Кремлі.

При тому оскільки Париж також не зацікавлений в ескалації і без того непростих стосунків, то категорично спростовувати згоду свого президента на поїздку до Петербургу там не стануть, обмежившись якоюсь незначущою дипломатичною відмовкою.

Втім, не виключено, що якісь переговори – і навіть якісь попередні домовленості стосовно цього візиту – таки мали місце в реальності. Оскільки в обох сторін є для цього свої резони.

Бажання Путіна отримати Макрона в якості гостя на Міжнародному економічному форумі у Петербурзі просте й зрозуміле. По-перше, цей захід колись збирав достатньо шановану аудиторію – його відвідувала і Ангела Меркель, і верхівка посадовців ЄС. Тепер же з абсолютно очевидних причин рівень представництва помітно просів. На позаминулий форум, щоправда, вдалося з великими трудами заманити італійського прем'єра Матео Ренці, президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва і президента Гвінеї Альфа Конде. Цього року приїхав індійський прем'єр Нарендра Моді. Але якщо на наступний рік, одразу після виборів, залишиться сама лише Гвінея – вийде якось не зовсім гарно. А президент Франції, і заодно "архітектор нової Європи" - це буде хороше підтвердження нової легітимності та нового міжнародного визнання цілком старого Путіна.

Але в чому тоді інтерес французької сторони у відвідинах Санкт-Петербургу і створення "хорошої картинки" для російського телебачення?

Тут, здається, із французьким очільником грає лихий жарт його минуле, близьке до раціоналістичної філософії. З точки зору Макрона, Путін, вочевидь, не може йти на жодні поступки ні в українському, ні в якомусь іншому питанні до виборів – аби не продемонструвати своєї слабкості виборцям і не розбудити зайвих надій в опозиціонерів. А от в травні наступного року, отримавши повноваження на наступні шість років, і розуміючи, що за умови збереження санкцій його країна стільки не витримає, Путін цілком може виявитись далеко більш схильним до переговорів щодо згортання заведеної в глухий кут авантюри на Донбасі. І цей момент буде найзручнішим, щоб починати із ним предметні переговори.

Що ж, якийсь французький диктатор, можливо, так би і вчинив. Але Путін – диктатор російський. І отримавши новий шестирічний мандат, він тільки зайвий раз переконається, що ситуація перебуває під його контролем. Отже, його попередні кроки були правильними. І йти на таке "приниження", як переговори з ЄС і виведення військ з Донбасу, немає жодного сенсу. З цим Еммануель Макрон і повернеться з Санкт-Петербургу до Парижу.