Чому Клімкін не помітив Лаврова у Вашингтоні

Керівники українського та російського дипломатичних відомств наочно довели, що дипломатичне вирішення конфлікту на Донбасі наразі неможливе

Журналіст відділу «Світ»
Чому Клімкін не помітив Лаврова у Вашинг…

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров перебуває у США. Час візиту – 9-11 травня. Там само перебуває і очільник українського МЗС Павло Клімкін, його візит заплановано на період 8-10 травня. Обидва посадовці помітну частину своїх візитів проведуть у Вашингтоні. Лавров лише під кінець поїде на засідання Арктичної ради до Фербенксу, що на Алясці.

Обидва політики говоритимуть з американськими посадовцями про шляхи вирішення конфлікту на Донбасі. Хоча в Лаврова ще буде додаткова тема у вигляді війни у Сирії, а в Клімкіна – стосовно економічної співпраці між Україною та США. При тому між собою політики, здається, так і не зустрінуться.

З якоїсь точки зору, все виглядає ніби й логічно. Для того, щоб поговорити між собою про Донбас, цих два посадовці могли би не літати до США, а проїхатись потягом кудись до хутору Михайловське. А потрапивши до Вашингтону, вони роблять все можливе, щоб донести свою позицію до американських господарів, і на скромні персони іноземних колег, звісно, не відволікаються.

Але з іншого боку, все виглядає і трохи дивно. Дві сторони, що беруть участь в конфлікті, переговори про мир не просто не ведуть – вони навіть не наважуються поговорити про конфлікт разом з господарями і противною стороною. Звичайно, формат вашингтонських зустрічей визначався Держдепом, але якби Лавров з Клімкіним таки захотіли провести "очну ставку" в присутності держсекретаря США Рекса Тіллерсона, таку можливість їм, без сумніву, надали б. Та от біда – вони не захотіли.

І, здається, все, що можуть два міністри закордонних справ у цих поїздках – це, як сказав Клімкін, надіятися, що Тіллерсон "тиснутиме на Лаврова, я дуже сподіваюся, що це йому вдасться". На щось подібне – але вже із протилежним знаком – надіятиметься і Лавров. Для різноманітності пропонуючи американській стороні "співпрацю" ще й у Сирії. І не вірячи вже у те, що Трамп чи Тіллерсон на ці пропозиції "купляться". Ані зміна президента США, ані скора заміна президента Франції на розстановку сил довкола Донбасу не вплинула.

І вся ця ситуація з демонстративним "непомічанням" Лаврова Клімкіним і навпаки демонструє насправді про одну-єдину річ. Немає ніякої дипломатичної роботи з врегулювання конфлікту – якщо не враховувати мінімальних перемовин про обмін полоненими чи тимчасові припинення вогню. Але це – не дипломатія. Немає "нормандського формату", немає особливих надій на створення нового формату із включеною у нього американською стороною. Себто формат, можливо, і створять, але результати його роботи не надто відрізнятимуться від досвіду "нормандської четвірки". І немає ніякого "прогресу" чи "регресу" у вирішенні конфлікту. Є глуха стіна, перед якою всі спинились два роки тому.

Конфлікт на разі зайшов у глибоко патову ситуацію, і поки становище однієї зі сторін не зазнає різкого погіршення, достатнього для того, щоби примусити її до поступок – не зміниться рівним рахунком нічого. Такою є реальність.

Не те, щоби це знання могло когось в Україні сильно потішити. Втім, розуміння наявної ситуації може стати достатнім приводом для того, щоб сили – і фізичні, і моральні – зосередити на тому, що робиться у нашій країні. На тих проблемах ,які можна вирішити – тиском на владу, громадянською позицією, повсякденною працею, врешті-решт. Махнувши рукою на пустопорожні роздуми про те, що скаже Лавров Тіллерсону – і що почує у відповідь.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme