Румунський натяк: Чому історія із законом про освіту може навчити владу

Увесь конфлікт з "обмеженням доступу меншин до навчання на їхній мові" – свідчення очевидних проблем як в комунікації між парламентом та МЗС, так і відсутності в Україні довготривалої і несуперечливої політики співіснування з сусідніми державами

Depo.Світ
22 вересня 2017 17:04
ФОТО: depo.ua

Офіційний Бухарест не обмежився дипломатичним "занепокоєнням" через новий український закон про освіту, й пішов у конфлікті довкола цього питання істотно далі. Президент Румунії Клаус Йоганніс скасував візит до Києва. "Дізнавшись про цей закон, я скасував свій візит до України. Я також скасував прийом голови парламенту, зустріч була призначена на кінець вересня", - пояснив президент Румунії.

У цьому місці можна обуритись і сказати, що Румунія – як і Угорщина, яка теж неодноразово висловлювала незадоволення новим українським законом, користуються залежністю України від європейської спільности, і тому висувають нам всі можливі й неможливі претензії. Частка правди в цьому буде.

Можна зіграти в об'єктивність і порахувати, скільки румунських та угорських навчальних закладів є в Україні, і скільки українських – в Румунії та Угорщині відповідно. І ці числа теж дадуть певне уявлення про ситуацію.

А можна зупинитись і визнати, що реакція на новоприйнятий українським парламентом закон була, як мінімум, цілком сподіваною. Виправданою – чи ні, добросусідською – чи не дуже, але цілком сподіваною. Натомість, судячи з мовчання як української законодавчої, так і виконавчої влади, до цієї реакції ніхто чомусь не готувався.

Звичайно, очільник МЗС Павло Клімкін спробував пояснити ситуацію своєму румунському колезі Теодору Мелешкануну на полях Генасамблеї ООН. Але то було швидше імпровізоване "гасіння пожежі", аніж результат попередньо спланованої комунікативної стратегії.

Якщо новий закон про мову і справді ніяк не загрожує розвитку мов європейських меншин, українське МЗС повинне було донести це повідомлення – і його обґрунтування – до зацікавлених сусідніх країн за місяць-другий до прийняття закону.

В разі, якби в тих виникли конкретні зауваження і побажання – ця інформація мала би бути донесена до Верховної Ради. Депутати якої, в разі потреби, мали би на ці вимоги пристати. Чи відхилити їх – як вищий і незалежний законотворчий орган. Але при тому так само голосно й публічно пояснивши дипломатам сусідніх країн, а також власному народу, причини свого рішення.

Нічого із того не трапилося. Ніхто нікому нічого не казав і не обґрунтовував. Що і стало причиною як дипломатичного скандалу, так і хвилі "зради" серед громадян. Ну, і злостивих посмішок в одній північно-східній країні, звичайно, теж.

У ситуації з законом про освіту і мовами меншин про мотивацію, логіку і якість законотворчого процесу в українського парламенту спитали керівники сусідніх держав. І депутатам – а також МЗС та президенту – доведеться у якийсь спосіб відповідати. Останній, до слова, може відповісти навіть ветуванням злощасного закону. Але дуже хотілось би, щоб наша законодавча та виконавча влада винесли з цієї історії простий урок. Стосовно того, що логіку власних дій в нормотворчому процесі треба пояснювати. Якщо вона там, звичайно, є. І не тільки тоді, коли починають лаятись сусідні уряди. А навіть в тих випадках, коли справа стосується пересічних українців.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Світ