Чим загрожує Україні "врегулювання без Мінська" від Тіллерсона

Мінські угоди як "священна корова" процесу врегулювання на Донбасі набридли всім. Але відмова від них задля переговорів з Путіним під наглядом Тіллерсона може виявитись і зовсім невдалою ідеєю

Ненав'язливі розмови американських дипломатів про те, що врегулювати україно-російський конфлікт можна і без суворого дотримання букви Мінських угод, почалися три дні тому – хоча певні натяки на подібну можливість було зроблено раніше.

"Цілком можливо, що уряди України та Росії зможуть прийти до спільного рішення через якісь інші механізми, не через Мінськ, але при цьому цілі Мінських домовленостей будуть досягнуті", - заявив попервах держсекретар США Рекс Тіллерсон.

Ця фраза могла би видатись випадковою, якби співробітники Держдепу США не займались її регулярним і майже дослівним повторенням.

"Якщо сторони дійдуть якої-небудь угоди при дотриманні іншого механізму, і якщо вона буде успішною, ми підтримали б її", - повідомила не далі як сьогодні представник державного департаменту США Хізер Ноєрт. Про випадок зазначивши, що "США продовжують бути віддані мінським угодами". Схожу заяву робила нещодавно і посол США в Україні Марі Йованович.

Паралельно з тим очільник українського МЗС Павло Клімкін потішив народ повідомленням про те, що в українських та американських дипломатів "є дуже цікаві ідеї (стосовно врегулювання на Донбасі – ред.).

Все це виглядає як перемога – але тільки дуже здалеку. Звичайно, для українців, які втомились від довгих і безплідних переговорів у мінському форматі, у межах якого розв'язати наявні проблеми наразі видається неможливим, і який фактично консервує ситуацію замороженого конфлікту, ідея відмовитись від цього формату і залучити до справи США може видатись чудовою.

Проблема лиш в тому, що за цим чудом стоїть. А ситуація за лаштунками справи, на жаль, не радує.

Бо рішення про те, що Мінські угоди – це не пуп землі, цілком ймовірно, потрібне Держдепу США зовсім не для того, щоби вчинити акт жорсткого і безкомпромісного тиску на Росію.

Рішення про пошук компромісу поза межами Мінського формату – особливо, в разі його підтримки Україною – стало би вагомим аргументом трампівської адміністрації у суперечці з законодавчою владою США.

Яка, як відомо, намагається на рівні законів, а не легко змінюваних президентських актів, прив'язати антиросійські санкції до виконання Мінських угод – або до доброї волі Конгресу.

В разі, якщо Мінські угоди всіма сторонами буде визнано "не абсолютними", і конфлікт буде по-новій вирішуватись за столом переговорів, будь-які законодавчі акти, що виводять питання призначення чи скасування антиросійських санкцій за межі повноважень виконавчої влади США, виглядатимуть і справді недоречними. Той, хто веде переговори із Путіним, мусить мати в оперативному управлінні і батоги, і пряники. Тому законодавча ініціатива Конгресу буде, скоріш за все ,відкликана як невчасна.

І навіть у цьому не було б ніякого криміналу – якби українська сторона під час переговорів у гіпотетичному форматі "Україна-США-Росія" могла в розумних межах довіряти американським партнерам. Що у випадку з трампівською адміністрацією загалом, і з кавалером ордену Дружби народів Рексом Тіллерсоном зокрема, було б, здається, не дуже розумно. При тому сумніви викликає не тільки питання намірів трампівського чиновника, але й рівень його компетентності в питаннях сучасної геополітики. Яка компетентність поки так і не пережила належної демонстрації.

Таким чином, відмовившись від мінських угод у ролі "священної корови", Україна ризикує нарватись на швидку й невигідну для нас угоду між Росією та трампівським Держдепом – при тому за відсутності конгресового "запобіжника" на відміну антиросійських санкцій. Саме таким може бути фінал реалізації "цікавих ідей" американських дипломатів. Тому як МЗС, так і президентові варто тричі подумати, перед тим як сідати за стіл переговорів із Володимиром Путіним та Дональдом Трампом у ролі арбітра.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Світ