Чим загрожує Ердогану успіх на референдумі

В Туреччині змінилася форма правління. На зміну парламентській республіці прийшло щось нове. Прихильники називають цю форму правління "суперпрезидентською", а противники – султанатом. Хоча нічого радикально несподіваного у вісімнадцяти змінах до турецької Конституції насправді ніби й немає – практично кожен елемент нової президентської влади можна знайти і в котрійсь із цілком демократичних та успішних країн.

Проблема лиш в тому, що одна конкретно взята людина – Реджеп Таїп Ердоган – міняє конституційний лад країни на свій розсуд і задля своєї вигоди. Позбуваючись при тому прем'єр-міністра країни, обмежуючи права військових, і збільшуючи власний термін при владі на рік.

При тому "свята всенародного єднання на підтримку мудрого лідера" в Туреччині не вийшло. Результат референдуму вельми хисткий - "за" проголосували 51,4% тих, хто прийшов на дільниці, проти - 48,6%. Це при тому, що, на думку опозиції, в адмінресурс використовувався широко й розмашисто – особливо в сільській місцевості. Натомість подекуди – наприклад, в стамбульському районі Бешикташ – проти ідей Ердогана висловились 83% турків. Там вже почались протести проти результатів – втім, поки що не надто масові й не надто запеклі.

В будь-якому разі, справу зроблено. Ердоган зробив те, чого хотів – і турки та світ із цим погодились. Принаймні поки що.

В ЄС вельми стримано прокоментували електоральний успіх турецького очільника, а в ПАРЄ навіть заявили, що проведення референдуму не відповідає нормам Ради Європи. У відповідь на що Ердоган стримано сказав, що його не цікавить думка ПАРЄ. Критику турецького референдуму з боку Ангели Меркель він публічно коментувати не став.

Натомість президент США без зайвих вагань привітав Ердогана з результатами референдуму, і обговорив перспективи співпраці у приборканні режиму Башара Асада та Ісламської держави. Розкол у турецько-американських стосунках, який з'явився за часів адміністрації Барака Обами, потроху затягується, і задля цього процесу Дональд Трамп явно готовий закрити очі на тонкощі застосування демократичних норм.

А якщо зважити на той факт, що турецько-європейські стосунки і без будь-якого референдуму були вельми далекими від ідеалу, то можна вважати, що Ердоган нічого особливого й не втратив. На світі є і далеко страшніші режими, ніж теперішній трецький, і нікому до них особливого діла немає.

Далеко цікавішою є ситуація з настроями турецьких громадян. Значна частина яких – особливо, сільські мешканці, які становили кістяк прихильників зміни конституції – бачить розширення повноважень президента як шанс на те, що "сильна рука" покращить їхнє економічне становище. Звичайно, Ердоган зробить все можливе, щоб виправдати бодай частину сподівань своїх прихильників. Але економічна ситуація – штука жорстка. І втрата за останні роки половини туристичного потоку з Росії, і більш ніж третини – з ЄС – це не рахуючи багатомільярдних "помідорових воєн" з Росією – залишили в турецькій економіці відчутний слід. І якщо Ердоган не впорається з економічним падінням, то опиниться у вельми цікавій ситуації.

Без підтримки армії, без вирощеної ЗМІ "всенародної підтримки населення" і з розчарованими в "сильній руці" селянами Ердоган не просто не втримається на владному Олімпі на чергових виборах. Його версія "керованої демократії" може бути демонтована масованими виступами опозиції в будь-який момент. І проблема полягає не в тому, що комусь буде шкода Ердогана. Просто хаотичне усунення турецького "без п'яти хвилин диктатора" від влади – за умов нестабільності в самій Туреччині і війни на її кордонах – може винести на поверхню політичного процесу упирів, далеко гірших навіть від чинного турецького очільника.