Доля 300 млрд євро: Чим загрожує Україні провал європейського бюджетного саміту

У тому, що самміт, спрямований на формування бюджету, покликаного врятувати економіку Євросоюзу від наслідків пандемії, не буде ані простим, ані легким, не сумнівався ніхто. Конфлікти стосовно фінансових питань за останні місяці виникали вже неодноразово і навіть між країнами "старої" Європи – зокрема, між Німеччиною та Італією й Іспанією. Тепер же виникла потреба узгодити якийсь єдиний план порятунку для цілого ЄС – включно з "молодими" членами союзу, переговори з якими завше ставали проблемою для європейських "центрів тяжіння" у Берліні та Парижі.

Втім, реальність перевищила найсміливіші сподівання. Сьогодні розпочався четвертий день початково дводенного самміту. Провівши за столом переговорів цілу ніч, лідери зустрілися, поспілкувалися декілька хвилин – і розійшлися до 16-ї години. Чи то відсипатися, чи робити останню спробу узгодити суперечливі моменти потенційного бюджету.

Ціна питання при цьому колосальна – йдеться про без малого 2 трильйони євро. Витрата яких запланована в Плані семирічного бюджету ЄС обсягом 1,1 трильйона євро та Фонду відновлення національних економік, обсягом 750 мільярдів євро. Найбільше проблем – із останнім. Тому що попервах передбачалося, що 500 мільярдів із цієї суми буде надано найбільш постраждалим країнам у вигляді грантів. Проти чого збунтувалися багатші члени ЄС, які вимагають виділяти ці гроші кредитів. Які отримувачам, природно, доведеться повертати.

У суботу президент Європейської ради Шарль Мішель зробив пропозицію скоротити грантову частину фонду відновлення до 450 мільярдів – але партія противників "роздачі", яку очолюють Австрія, Данія, Нідерланди і Швеція, на пропозицію не погодилася. І висунула пропозицію виділити на незворотню допомогу не більше, ніж 155 мільярдів.

Ймовірно, що після довгих і складних торгів сторони й зійдуться десь біля компромісної позначки у 300 мільярдів євро. Але це, насправді, не вирішить всіх проблем самміту.

Бо окрім чисто фінансової лінії конфлікту на саміті не слабше розгорається й іще одна, радше, політична. Суть її полягає в тому, що запропоновані механізми надання допомоги передбачають заморожування грошей ЄС для країн, що порушують верховенство права.

Цей момент викликає цілком сподіване обурення східноєвропейських країн з їхніми трохи специфічними уявленнями про верховенство права та демократію. В результаті польський прем'єр Матеуш Моравецкий вже встиг обуритися "нечіткістю формулювань" у документах і повідомити, що ні на який подібний механізм не погодиться. І це було ще делікатне формулювання – оскільки його угорський колега, Віктор Орбан, встиг заявити, що один зі співавторів нового механізму, прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, просто ненавидить чи то Орбана зокрема, чи то Угорщину загалом, і тому робить все, щоб порушити їх співпрацю з рештою ЄС. При тому, на думку Орбана, нові європейські документи нагадують норми часів комуністичного режиму.

Загалом, не дивно, що подібні заяви не сприяли досягненню компромісу впродовж останніх днів. До такої степені, що канцлерка Німеччини Ангела Меркель припустила можливість повного провалу самміту.

А більшість учасників зустрічі вже вкотре задумалися на тим, що консенсусний механізм прийняття рішень в ЄС потребує радикальних реформ. Оскільки ситуації, в яких стає вкрай складно зберігати єдність Європи, стають дедалі частішими.

В разі, якщо все історія і справді завершиться зривом угод про фінансову допомогу, це завдасть істотного удару по економіках країн, найбіль постраждалих від наслідків пандемії. А також тих, котрі відносно менш стабільні економіки не дуже добре впоралися навіть з не найсильнішим ударом пандемії.  І якось так трапляється, що ймовірні постраждалі – це трогівельні та економічні партнери України.

Наприклад, та ж Польща, де не можуть погодитись дотримуватись норм про верховенство права, є другим після Китаю імпортером українських товарів. Близько 7 відсотків нашого експорту йде туди. Значним є і наш товарообіг з Італією, яка також постраждає від зриву самміту про фінансову допомогу. І це тільки "офіційна" сторона справи. Оскільки саме Польща, Угорщина та Італія є найбільшими ринками праці для українських заробітчан. Які дотепер надсилали додому валюти на суму до 12 мільярдів щорічно. Чим немало прислужилися стабільності як курсу гривні зокрема, так і української економіки загалом. Тому українцям варто сподіватися на те, що переговори в Брюсселі таки досягнуть бажаної мети. І готуватися до прикрої ситуації, якщо все трапиться інакше.