Чим Україні корисні розбірки з Європою через метал

Сьогоднішній день не надто потішив перспективами економічної співпраці з ЄС як українських посадовців, так і українських виробників.

Під час Київського міжнародного економічного форуму нам довелось почути чимало неприємних, хоч і правдивих сентенцій.

Глава представництва ЄС в Україні Хюг Мінгареллі від душі сипав гіркими істинами. Про те, що європейські компанії, які працюють в Україні, регулярно стикаються з недружніми діями силових структур. І специфічним правосуддям в українських судах. Про те, що Україні не варто зараз піднімати питання перегляду квот, особливо зважаючи на те, що країна щойно отримала додаткові автономні преференції від ЄС. Про те, що Україна вкрай повільно імплементує технічні стандарти ЄС. І чимало чого ще.

Втім, все це були неприємні, але слова. Цим справа не обмежилась. Сьогодні ж було опубліковане рішення про запровадження з боку ЄС антидемпінгових мит на імпорт сталі гарячого прокату з України, Росії, Бразилії та Ірану.

Серед головних постраждалих називають структури, підконтрольні Ахметову, зокрема, Метінвест, 71,24% якого належить СКМ. Від сьогодні компанії доведеться платити 60 євро мита на кожну тону поставленої сталі.

В чому причина такого жорсткого кроку?

Насправді, в керівництва ЄС не було особливого виходу. Штука в тому, що дешева сталь з Китаю, пострадянських та деяких інших країн фактично поставила європейську металургію на грань виживання. Відносно високі податки – і неспівставно високі зарплати європейських працівників, жорстке екологічне законодавство, недешева сировина – все це зробило європейський метал неконкурентним. І європейські металурги в цій ситуації зробили єдиний можливий для них крок – почали масовані протести. Апогеєм яких, мабуть, була акція у лютому 2016-го року, коли багатотисячна хода металургів, у якій йшли всі – від роботяг до власників компаній, взяла в облогу будівлі Єврокомісії у Брюсселі. Як бачимо, у кожного уряду є свої "шахтарі", здатні постукати касками під своїм Кабміном. Тоді заспокоювати учасників протестів проти засилля китайської та російської сталі довелося особисто голові Єврокомісії Жан-Клоду Юнкеру.

Невдовзі антидемпінгові мита сильно "підрівняли шанси" китайських та європейських металургів.

Чим не пропустили нагоди скористатися російські, українські та інші виробники, яким вдалося підняти свою частку на ринку з 7.5% до 12.6%. По дорозі заваливши ціну на чверть. Себто ціна ніби просідала й сама по собі – але агресивні гравці цьому, звичайно, немало сприяли. Тепер антидемпінгові мита догнали і їх.

Можна по-різному ставитись до цієї реальності. Але сподіватися, що ЄС буде більш чуйною до потреб українських металургів, аніж до потреб власних корпорацій, які здатні привести десятки тисяч громадян ЄС їм під вікна – як мінімум, наївно.

Врешті, й 19% мита - це не 36%, якими обклали китайців. Конкурувати, вочевидь, все ще можливо.

Хоча, звичайно, все, що відбулося сьогодні, немало сприятиме свіжим промовам на тему "В Європі нас не хочуть". Навіть з боку тих політиків, які не мають за душею ні гірничо-збагачувальних комбінатів, ні "Азовсталі".

При тому з наявної ситуації є два ймовірних виходи. Один з них полягає в тому, що Україна може нарощувати обробку металу. Потрібне середнє і важке машинобудування. Потрібен розвиток ВПК, який може стати немалим споживачем металу. Саме для такого розвитку – і для заходу інвестицій, які його підштовхнуть – потрібно загнати силовиків у стійло, і надати судам бодай трохи адекватнішого вигляду. І це один варіант відповіді на антидемпінгові заходи з боку ЄС – і на падіння цін на азійських ринках, де все заповнено дешевим китайським металом, на який скаржаться і наші металурги.

Втім, є ще й інший шлях. Можна голосно обуритись тим фактом, що в Європі нам не раді. Можна проспонсорувати потрапляння в парламент популістських сил. Які почнуть "захищати національного виробника" шляхом прямих і непрямих подачок із бюджету, та митних ставок і квот на європейську продукцію. Можна, за бажання, навіть Хюга Мінгареллі вигнати під три чорти. Після чого одягнути шаровари, й станцювати запального гопака на могилі чергового втраченого шансу на незалежність.