Чим подальше царювання Кадирова може потішити українців

І в Путіна все ще є плани на цього колоритного кавказького політика.

Ще зовсім недавно здавалося, що Рамзана таки "зіллють". А якщо й не "зіллють" - то заженуть кавказького горлоріза "в рамочки", визначені Москвою для російських провінційних князьків.

Коли в пресі у зв'язку зі справою про вбивство Нємцова замерехтіли прізвища чеченських депутатів Держдуми і найближчих друзів Кадирова, здавалось, що "партія війни" з числа російських силовиків таки вирішила вибудувати справжню виконавчу вертикаль радянського типу, в яку сьогоднішній чеченський лідер не вписувався рішуче ніяк. Здалося, що ця атака на незмінного керівника Чечні якщо й не схвалена, то принаймні толерована Путіним. А царювати Кадирову залишилось лічені тижні.

І от стало зрозуміло, що нічого поганого з Рамзаном Ахматовичем найближчим часом явно не трапиться.

Неназваний соратник Бориса Нємцова, а нині - глава "великої держкомпанії" пояснив доньці вбитого Жанні, що їй варто припинити своє нерозумне і небезпечне правдошукацтво. В сенсі, не "роздувати" питання про можливих замовників вбивства з уряду Чеченської республіки. І взагалі не "тиснути на слідство", яке і так ніби знайшло виконавців, що є небаченим успіхом для російської правоохоронної системи. Вимагати від слідства більшого - собі дорожче.

Себто не тільки собі - бо й те неназване джерело" і "близький соратник з держкомпанії" "має вельми серйозні неприємності з правоохоронними органами" - ймовірно, організовані для того, щоб бути переконливішим у дискусіях з Жанною Нємцовою. Хоча все це вже чисті домисли.

Натомість "фірман на царство" Кадирову свідчить про кілька принципових моментів у російській політиці. Першим - і найважливішим є те, що Путін не відмовився від концепції "балансу сил" на користь формування уніфікованої владної вертикалі.

Можливо, що "час Кадирова ще не закінчився" - і його позбавлять влади у більш зручний і відповідний момент. Хоча, скоріше за все, Рамзана Ахматовича радше сприймають як гаранта збереження російської влади на Кавказі на тлі можливої активізації ісламістського підпілля. Бо російські силовики, якщо не впораються з ісламізмом в Чечні, мають шанс повернутись в свою Рязань. Якщо ж не впорається Кадиров - йому дорога одна. Тому і воювати він - і його люди - будуть не за страх, а на совість. Точніше, за страх звичайно, але за страх особливий. Могильний.

При тому перехід силовиків, які явно хотіли зіпсувати Кадирову життя, до тактики "захисту" чеченського лідера від доньки вбитого Нємцова, свідчить про здатність Путіна радикально впливати на хід подій у Росії.

Окрім того, рішення припинити жорсткий пресинг кадирівського оточення може непрямо свідчити про те, що для Рамзана Ахматовича в Кремлі залишились не тільки батоги, але й пряники. На тлі рекордного падіння цін на нафту і жорстких санкцій, цих пряників явно залишилось небагато.

А намір Володимира Путіна продовжувати політику фінансового, а не силового утримання Чечні дозволяє, з певною долею оптимізму, припустити, що російський лідер планує вийти з-під частини санкцій в досяжному майбутньому. Що явно неможливо без припинення конфлікту на Донбасі. Прикро лишень, що цей позитивний сигнал доводиться вишукувати в повідомленні про те, що людожери знову залишаться безкарними.