Чим небезпечна для ЄС "нова французька революція"

Еммануель Макрон отримав все, що хотів і міг отримати від долі. Вийшовши на передвиборні перегони трохи більше року назад, сьогодні він – президент Франції, і очільник партії, яка беззаперечно домінує у парламенті. Макронівська "Вперед, Республіка!" разом із союзниками з MoDem отримує 331 з 577 мандатів у Національних зборах. Традиційні партії зможуть сформувати дві опозиційні групи – близько сотні депутатів у консерваторів-республіканців, та півсотні – в соціалістів, і не більше того. Звичайно, Марін Ле Пен чотирикратно збільшила свою фракцію – з двох до восьми представників – але це не міняє рішуче нічого.

Втомлені і роздратовані замкнутістю і неефективністю старих еліт, французи без вагань проголосували за політичну силу, яка на дві третини складається з людей, котрі ніколи в житті не займалися політикою, і для яких тепер в спішному порядку проводять тренінги з розряду "що входить в посадові обов'язки депутата Національних зборів". Студенти, пенсіонери, вчителі, бійці поліцейського спецназу та матадори старанно вчаться.

Хоча в реальності, якщо вдуматись, кількість прихильників у молодого президента, теж не "зашкалює" – оскільки на вибори, які він рішуче виграв, прийшло всього лише 43% виборців. Таким чином, реальну підтримку (достатню, щоби піти на дільницю і за нього проголосувати) Макрон має десь у 25% французьких виборців.

Але при тому вся повнота влади у Франції – в руках молодого лідера. І цей факт, з одного боку, дає йому можливість провести ті зміни і реформи в країні, які він вважатиме за потрібне. Макрон може лібералізувати введення бізнесу, знизити корпоративні податки, скасувати "спецпенсії" (так-так, у Франції вони теж є), зменшити державні видатки на 60 мільярдів і розігнати 120 тисяч держслужбовців. Словом, Макрон зробити все, що обіцяв – і навіть більше.

Єдине, чого він не може тепер зробити – це перекласти відповідальність за стан справ у країні на когось іншого. Бо інші сидять в парламенті по кутках, без можливості серйозно впливати на рішення нової влади.

Тому реальні французькі проблеми – чимале безробіття, застій в економіці, проблеми з мігрантами, терористами, шахтарями та держслужбовцями – повинні бути вирішені новим урядом достатньо швидко і ефективно.

Бо якщо спроба започаткувати у Франції "макронівську золоту еру" провалиться, то виборці - як отих 50%, що на вибори не прийшли, так і чимало із прихильників Макрона – цього не простять.

Звичайно, соціалісти з республіканцями спробують переконати французів, що від нової влади слід повернутись до "випробуваних рішень", але п'ять років між виборами – замалий термін для того, щоби французи встигли забути якість тих "випробуваних рішень".

Тому в разі невдачі Макрона "контрреволюція не пройде", і на зміну йому прийдуть не колишні еліти, а щось інше. І, зважаючи на те, що риторика макронівських "вперед-республіканців" базується на панєвропейських ідеологіях, можна не сумніватись, що її провал приведе до влади саме максимально радикальних євроскептиків, яких, до слова, у Франції традиційно достатньо багато.

Стане "постмакронівським реваншистом" Ле Пен чи хтось інший – сказати складно. Скоріше за все, відповідь на це питання залежатиме від того, чи зможе теперішня очільниця ультраправих Франції пояснити російським кредиторам, куди поділися кошти за попередні компанії, і переконати їх у якихось своїх політичних перспективах.

Втім, які упирі спливуть на світ в разі невдачі Макрона – це не так вже й важливо. Важливо те, що перемога антиєвропейських сил у Франції стане не тільки приводом для різкої зміни політичного курсу цієї країни, але й загрозою для майбутнього європейської спільноти. Бо, як не крути, майбутнє ЄС цілком залежить від об'єднаної волі Парижу та Берліну.

І якщо у випадку з Німеччиною антиєвропейські сили, попри всі зусилля "Альтернативи для Німеччини", так і залишаються на маргінесі, то у Франції гіпотетична невдача Макрона може так простимулювати антиєвропейську риторику, що її почнуть використовувати не тільки нові популістські проекти, а навіть "традиційні" французькі партії. На кажучи вже про "Національний фронт".

Тому від рішучості та ефективності молодого, але повновладного господаря Єлисейських полів залежить набагато, набагато більше, ніж його майбутня політична кар'єра.