Чим небезпечна для ЄС "нова французька революція"

Від того, чи вдасться Еммануелю Макрону, який отримав всі можливі повноваження, зруйнувати у своїй країні електоральну базу популістів-антиєвропейців, залежить подальша доля не тільки Франції, а й Європейського Союзу

Еммануель Макрон отримав все, що хотів і міг отримати від долі. Вийшовши на передвиборні перегони трохи більше року назад, сьогодні він – президент Франції, і очільник партії, яка беззаперечно домінує у парламенті. Макронівська "Вперед, Республіка!" разом із союзниками з MoDem отримує 331 з 577 мандатів у Національних зборах. Традиційні партії зможуть сформувати дві опозиційні групи – близько сотні депутатів у консерваторів-республіканців, та півсотні – в соціалістів, і не більше того. Звичайно, Марін Ле Пен чотирикратно збільшила свою фракцію – з двох до восьми представників – але це не міняє рішуче нічого.

Втомлені і роздратовані замкнутістю і неефективністю старих еліт, французи без вагань проголосували за політичну силу, яка на дві третини складається з людей, котрі ніколи в житті не займалися політикою, і для яких тепер в спішному порядку проводять тренінги з розряду "що входить в посадові обов'язки депутата Національних зборів". Студенти, пенсіонери, вчителі, бійці поліцейського спецназу та матадори старанно вчаться.

Хоча в реальності, якщо вдуматись, кількість прихильників у молодого президента, теж не "зашкалює" – оскільки на вибори, які він рішуче виграв, прийшло всього лише 43% виборців. Таким чином, реальну підтримку (достатню, щоби піти на дільницю і за нього проголосувати) Макрон має десь у 25% французьких виборців.

Але при тому вся повнота влади у Франції – в руках молодого лідера. І цей факт, з одного боку, дає йому можливість провести ті зміни і реформи в країні, які він вважатиме за потрібне. Макрон може лібералізувати введення бізнесу, знизити корпоративні податки, скасувати "спецпенсії" (так-так, у Франції вони теж є), зменшити державні видатки на 60 мільярдів і розігнати 120 тисяч держслужбовців. Словом, Макрон зробити все, що обіцяв – і навіть більше.

Єдине, чого він не може тепер зробити – це перекласти відповідальність за стан справ у країні на когось іншого. Бо інші сидять в парламенті по кутках, без можливості серйозно впливати на рішення нової влади.

Тому реальні французькі проблеми – чимале безробіття, застій в економіці, проблеми з мігрантами, терористами, шахтарями та держслужбовцями – повинні бути вирішені новим урядом достатньо швидко і ефективно.

Бо якщо спроба започаткувати у Франції "макронівську золоту еру" провалиться, то виборці - як отих 50%, що на вибори не прийшли, так і чимало із прихильників Макрона – цього не простять.

Звичайно, соціалісти з республіканцями спробують переконати французів, що від нової влади слід повернутись до "випробуваних рішень", але п'ять років між виборами – замалий термін для того, щоби французи встигли забути якість тих "випробуваних рішень".

Тому в разі невдачі Макрона "контрреволюція не пройде", і на зміну йому прийдуть не колишні еліти, а щось інше. І, зважаючи на те, що риторика макронівських "вперед-республіканців" базується на панєвропейських ідеологіях, можна не сумніватись, що її провал приведе до влади саме максимально радикальних євроскептиків, яких, до слова, у Франції традиційно достатньо багато.

Стане "постмакронівським реваншистом" Ле Пен чи хтось інший – сказати складно. Скоріше за все, відповідь на це питання залежатиме від того, чи зможе теперішня очільниця ультраправих Франції пояснити російським кредиторам, куди поділися кошти за попередні компанії, і переконати їх у якихось своїх політичних перспективах.

Втім, які упирі спливуть на світ в разі невдачі Макрона – це не так вже й важливо. Важливо те, що перемога антиєвропейських сил у Франції стане не тільки приводом для різкої зміни політичного курсу цієї країни, але й загрозою для майбутнього європейської спільноти. Бо, як не крути, майбутнє ЄС цілком залежить від об'єднаної волі Парижу та Берліну.

І якщо у випадку з Німеччиною антиєвропейські сили, попри всі зусилля "Альтернативи для Німеччини", так і залишаються на маргінесі, то у Франції гіпотетична невдача Макрона може так простимулювати антиєвропейську риторику, що її почнуть використовувати не тільки нові популістські проекти, а навіть "традиційні" французькі партії. На кажучи вже про "Національний фронт".

Тому від рішучості та ефективності молодого, але повновладного господаря Єлисейських полів залежить набагато, набагато більше, ніж його майбутня політична кар'єра.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Світ