Чи зможе новий шеф ФБР врятувати інститут президентства у США

Сенат США переважною більшістю голосів (92 проти 5) затвердив Крістофера Рея на посаду директора ФБР. Високий професіоналізм і неупередженість кандидата визнали як республіканці, так і демократи. Схоже, вони повірили промові Рея, який неодноразово пообіцяв законодавцям негайно подати у відставку в разі, якщо Білий дім попросить його "зробити щось нелегальне чи аморальне".

Мотиви Трампа при призначенні Рея були очевидними. Американському президенту на посаду очільника ФБР потрібен був такий кандидат, який ні в кого не викликав би сумніву, що всі розслідування цього органу – у тому числі й ті, що стосуються впливу Росії на вибори у США, йдуть абсолютно прозоро. А їхнім висновкам можна вірити як доконаному факту, який не буде зруйнований за день-другий черговою серією "зливів" у ЗМІ чи зізнаннями когось зі службовців відомства. Трамп такого кандидата отримав.

З іншого боку, якщо між президентом США і новим очільником ФБР виникне раптом конфлікт, звільнити Рея – як було звільнено Скарамуччі, Спайсера чи попередника Рея, Джеймса Комі, Трампу не вдасться. Себто вдасться, звичайно – закон-то дозволяє. Але в разі реалізації такого сценарію і сам Трамп не довго хазяйнуватиме у Білому домі. Кредит довіри до чинного президента, здається, є істотно нижчим, ніж кредит довіри до нового очільника ФБР.

Але питання зараз стоїть не тільки стосовно завершення розслідувань ФБР, втручання в американські вибори і бодай часткового відновлення довіри до Дональда Трампа – хоча й це завдання новопризначеного очільника ФБР є достатньо масштабним.

Іншим, навіть масштабнішим завданням Крістофера Рея є, не багато ні мало, збереження чинної форми правління у США. Бо по мірі того, як американський президент борсається в тенетах незкінченних скандалів, звинувачень і викриттів, виправдовується, виправдовується і виправдовується (з перервами на те, щоб надиктувати виправдання для свого сина), Конгрес потроху збирає дедалі більше повноважень.

Особливо добре це помітно в питаннях зовнішньої політики, де право введення та відміни санкцій, яке зазвичай використовувала саме виконавча влада, дедалі частіше переходить до рук законодавців США. Хоча вплив законодавців росте і в питаннях внутрішньої політики. Так стається тому, що конфліктувати з Конгресом Дональду Трампу зараз небезпечно. І Конгрес користується розширенням своїх практичних можливостей. Більше того, і демократи, і республіканці в законодавчому органі зовсім не проти, щоб такий стан зберігався.

Формально, все що відбувається – робиться в межах Конституції. Але неформально – всі розуміють, що звикнувши керувати, приміром, зовнішньою політикою, американські законодавці не віддадуть це своє право без бою. Навіть якщо господарем Білого дому буде вже не Дональд Трамп, а в Держдепі і думати забудуть, ким був Рекс Тіллерсон.

В ході передвиборної кампанії Трамп запропонував американському політичному істеблішменту гру за своїми правилами і виграв. А зараз істеблішмент в багатьох питаннях об'єднався проти Трампа і виявилось, що протидіяти планомірному тиску незалежної законодавчої влади чинний президент США не здатен.

Простіше кажучи, слабкість і непрофесіоналізм Дональда Трампа призводить не тільки до кризи чинної адміністрації. Ця слабкість і непрофесіоналізм потроху змінюють силовий баланс, отой тонко налагоджений механізм політичних "стримувань і противаг", який забезпечує функціонування державної машини США впродовж сотень років.

І призначення Рея – це один з останніх шансів чинної адміністрації повернути довіру і зупинити процес деградації президентської влади у США.