Чи здолає Конгрес європейських олігархів на службі в Росії

Міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель і канцлер Австрії Крістіан Керн вщент розкритикували схвалений сенатом США законопроект про посилення антиросійських санкцій. Особливо, ту його частину, яка стосується енергетики.

Документ цей, нагадаємо, передбачає введення санкцій проти тих, хто допомагає Росії розвивати систему трубопроводів для експорту нафти і газу. І в цьому списку опиняється чимало впливових європейських компаній. П'ять гігантів – французька Engie, австрійська OMV, англо-датська Royal Dutch Shell, та німецькі Uniper і Wintershall - беруть участь у фінансуванні "Північного потоку-2", тому можуть підпасти під дію американських санкцій.

Габріель і Керн звинувачують США в спробі допомогти американським постачальникам природного газу за рахунок російських конкурентів. На їхню думку, можливість штрафувати європейські компанії, які беруть участь в проекті Nord Stream 2 "вносить абсолютно новий, дуже негативний аспект в європейські-американські стосунки". Посадовці закликали Сполучені Штати відступити від ув'язки ситуації в Україні з питанням про те, хто може продавати газ в Європу. "Енергозабезпечення Європи є питанням для Європи, а не для Сполучених Штатів Америки," наголошують Керн та Габріель. Політики вказали на те, що "мова йде про конкурентоспроможність енергетичної промисловості і тисячі робочих місць". Якщо брати суть сказаного ними – то вона абсолютно неправдива. Бо намагаючись перевести мову на енергозабезпечення Європи, Керн та Габріель якось ніяк не згадують той факт, що і за здійснення транзиту через Україну та Польщу, без будь-якого "Північного потоку – 2" Європа в останні роки від проблем з поставками газу ніби не страждала.

Тому захищають політики не тепло у квартирах Відня чи Берліну, а кошти, вкладені європейськими енергетичними концернами у будівництво нової "геополітичної зброї" Путіна, яка має залишити без транзитних прибутків Україну та Польщу.

Власне, сама участь європейських газових гігантів у проекті Газпрому мала би викликати в урядовців їхніх країн закономірний інтерес. Бо штука в тому, що газогін цей атакує не тільки американський Конгрес, але й Польщу разом із країнами Прибалтики, які в європейських судах намагаються заблокувати можливість Газпрому користуватись газогоном Opal – сухопутним "продовженням" "Північного потоку". Результати юридичних баталій поки невідомі. І, оскільки європейські гіганти "вклались" у настільки непередбачуваний і ризикований проект Газпрому, виникає закономірне питання, чому ж вони це зробили. І чи не пообіцяли їм у Москві за це якісь інші, неринкові преференції, і як вся ця ситуація співвідноситься з національним законодавством їхніх країн – не кажучи вже про політику Євросоюзу стосовно зменшення залежності від російського газу.

Чи вдасться німцям та австрійцям подати свою позицію, як загальноєвропейську? Однозначно, ні. Жорсткими і послідовними противниками "Північного потоку – 2" є Польща, країни Балтії – і немала частина європейської бюрократії. Проти проекту виступили Словаччина, Румунія і навіть Угорщина. Більше того, Данія, не зважаючи на Royal Dutch Shell, збирається заборонити прокладку газогону у своїх водах, що може призвести до подальшого зростання вартості проекту. Та й у німецькій владі ставлення до газогону зовсім неоднозначне – там, за чутками, більше обурились "самодіяльним" характером рішення американських законодавців, а не фактом пресингу Газпрому.

Втім, будуть в європейських олігархів і ситуативні союзники. Серед них – Держдеп США, очільник якого Рекс Тіллерсон теж закликає змінити законопроект, схвалений Сенатом – щоправда, з інших причин. Він закликає Конгрес забезпечити президенту США можливість коригувати санкції, щоб "відповідати на розвиток дипломатичної ситуації" – простіше кажучи, відмовитись від "запобіжника для санкцій" – заборони їх відміни без згоди законодавців.

Чим завершиться це протистояння – сказати складно. Все залежить, напевно, від сум, вже вкладених у Газпром європейськими компаніями. У якийсь момент там цілком можуть вирішити, що політичні ризики явно переважують економічні призи – і від своєї участі у "Північному потоці – 2" відмовляться. Якщо ж цього не трапиться, і Конгрес США законопроект таки прийме (а серйозної опозиції такому рішенню там немає) – то європейські енергетичні гіганти можуть спробувати підштовхнути свої уряди до якоїсь форми шантажу США, і це може стати наступним істотним кроком в бік розриву трансатлантичних зв'язків, які забезпечували стабільність демократичного Заходу впродовж багатьох десятиліть.