Чи захоче Путін піти по вашингтонських слідах Порошенка

Сьогоднішньою зустріччю Петра Порошенка із Дональдом Трампом залишились задоволені практично всі. Наш президент таки зустрівся з американським колегою, хоча ще дві доби тому ця зустріч була під питанням. Отримавши при тому побачення з міністром енергетики США та віце-президентом, і дещо пізніше – з американським міністром оборони в якості приємного бонусу. Сьогодні ж США ввели санкції проти 19 осіб та 39 компаній через агресію Росії в Україні. Все виглядає немов повна перемога.

Звичайно, ще перед зустріччю західні ЗМІ констатували, що переговори матимуть "технічний характер". І повністю заперечити таке визначення теж, звичайно, не вийде. Але "технічний" характер переговорів – це не свідчення їх неважливості. Це лиш констатація того, що до проривних рішень сторони наразі не дійшли.

У списку "сухих залишків" сьогоднішніх зустрічей – окрім взаємних компліментів Порошенка та Трампа і загальної обіцянки про "тверду підтримку суверенітету і цілісності" України – можна зазначити перспективи домовленостей у сфері енергетики (як вуглеводневої, так і відновлюваної) та доручення Трампа Пентагону розширити військову співпрацю з Україною.

Свій інтерес у сьогоднішній зустрічі наш президент висловив сам і чесно, виступаючи перед українською діаспорою напередодні: "Дуже важливо, що моя зустріч, як українського президента, в Білому домі буде раніше, ніж зустріч Путіна. Додавши про всяк випадок, що так поспішає виключно для того, щоб "всі були озброєні інформацією і нікому не залишити жодного шансу на несправедливість".

Задоволений зустріччю, скоріше за все, і Трамп. Оскільки попозувавши перед камерами із Порошенком, пообіцявши Україні військову допомогу, і записавши у свій актив чергову порцію антиросійських санкцій, американський президент отримав певну свободу маневру. Як щодо майбутньої зустрічі з Путіним, так і щодо ветування рішення Конгресу стосовно розширення секторальних санкцій, яке може добити не тільки російську економіку, але й стосунки США з ЄС.

Трамп, будучи по натурі своїй бізнесменом-авантюрником, звик досягати своїх цілей, не зважаючи на питання гонору. І для нього сьогоднішня зустріч з Порошенком – це можливість зміцнити свої позиції у протистоянні з Конгресом, витративши на це годину часу, п'ять посмішок для телекамер, і жодного цента з власної кишені.

Штука лиш в тому, що у Володимира Путіна може бути зовсім інший погляд на події. Бо для нього, як для авторитарного правителя і "альфа-самця російської нації", питання щодо того, хто, коли і в якому порядку з кимсь зустрічався, важать дуже і дуже багато. В разі, якби зустріч Трампа і Порошенка вийшла напруженою і конфліктною, у Кремлі могли б вдовольнитись версією про те, що "вашингтонський обком" "нагинав київську хунту". Але оскільки таке трактування подій з очевидних причин не підходить, Кремль, скоріше за все, "стане у позу". До прямої відмови від зустрічі з Трампом справа, скоріше за все не дійде – але умови стосовно американських поступок, швидше за все, будуть виставлені.

У свою чергу Трамп, який розуміє, що зустріч з Путіним для його політичного становища у Вашингтоні і сама по собі має токсичний характер, від демонстративних поступок відмовиться, розпочавши довгий і складний торг, і відклавши сам факт зустрічі на неозначене майбутнє.

Перші ознаки "ображеної пози" Росії проглянули вже сьогодні, в якості відповіді на американські санкції. Путіну, звичайно, глибоко байдужі люди та компанії, які потрапили сьогодні під дію обмежень – хоч підполковник запасу Уткін-"Вагнер", який зліпив приватну військову компанію для постачання гарматного м'яса на Донбас та в Сирію, хоч фірми "Хірурга"-Залдостанова, хоч навіть цілий депутат Ради Федерації, він же спецпредставник Путіна по взаємодії з організаціями росіян за кордоном Олександр Бабаков. Але демонстративне нарощування тиску на Росію з боку адміністрації Трампа є настільки неприємним сюрпризом, що в Москві посиленими темпами думають над контрзаходами.

А замісник Лаврова Сергій Рябков розповідає, що Вашингтон "свідомо ллє воду на млин партії війни в Києві", і діє на користь всіх, хто не хоче врегулювання, і тих, хто зацікавлений у зриві Мінських угод.

Все це якось не дуже схоже ні на початок плідного діалогу, ні навіть у якості прелюдії до змови між Трампом і Путіним. Чому, мабуть можна і варто порадіти. Надіючись при тому, що, скажімо, напад бойовиків на спостерігачів Спец місії ОБСЄ – це "самодіяльність", а не ще одна реакція Кремля на санкції та зустріч Трампа з Порошенком.

Єдине, що не дозволяє радіти – це усвідомлення того, що за стратегію санаційного виснаження Росії, яку добровільно чи не дуже вимушена підтримувати адміністрація Трампа, свою плату змушена вносити і Україна. Розміри цієї плати ми щодня довідуємося зі зведень прес-центру АТО.