Нацизм у костюмі: Чи врятують популісти Європу та США від сучасних нациків

Про те, що на ґрунті антиімігрантських настроїв в Європі та США густsiшають ряди ультраправих партій, і зростають симпатії до них з боку суспільства, не написав тільки лінивий.

При тому так само очевидним є той факт, що переважна більшість політсил, що включили в свої програми антиімігрантську риторику, є не більше ніж тривіальними популістами, які використовують наявні в суспільстві настрої для конвертації їх у відсотки підтримки на виборах – на чому свою місію боротьби з імігрантами, в основному, вважають завершеною.

Таким є президент США Дональд Трамп, такою є номенклатура правлячих пратій Польщі та Угорщини, такими є політсили, що невдовзі отримають владу в Чехії та Австрії.

Але не все обмежується популізмом. Паралельно із цим зростає чисельність та вплив ідеологічно послідовних ультраправих груп. Хороше розслідування їх діяльності було зроблено, приміром, у вчорашньому номері Independent, де було опубліковано результати роботи дослідників, які зуміли проникнути всередину ультраправих організацій.

Суть отриманої інформації, якщо упустити фактичні моменти, цікаві радше британській поліції, ніж українським читачам, зводиться до наступного.

Декілька ультраправих рухів, що належать до політичної течії "Контр-джихад", радикально міняють стратегію та тактику боротьби.

Суть змін полягає у тому, що вони відмовляються від "олдскульних" голених черепів, зведених у "зігу" рук та постійних і голосних закликів до прямого насильства. Деяких найбільш одіозних і непримиренних членів під це діло навіть виганяють з організацій.

Натомість ставка робиться на максимальне проникнення в соцмережі, і активне вербування серед молоді. При тому антиімігрантська і нацистська ідеоологія нікуди не зникає. Просто проповідувати її слід, залишаючись на самому краєчку закону – аби виключити втручання поліції, яка й сама не надто поспішає брати на себе зайву роботу.

Така тактика має дві сильні сторони. Перша із них – очевидна – полягає в тому, що організації можуть швидко рости і міцніти, не заморочуючись із конспірацією і використовуючи сприятливі зміни в настроях потенційних симпатиків. Друга перевага нової тактики, менш очевидна, полягає в тому, що в публічний обіг інформації "пом'якшений нацизм" вводиться у вигляді норми. Вже немає голених відморозків – і всіх решту політиків, які можуть бути незгодними між собою за масою речей, але стикаючись із нацизмом, виступають єдиним фронтом.

Наскільки небезпечним може бути нацизм, переодягнений у респектабельний костюм "альтернативного правого руху", добре показала історія з Національним фронтом Марін Ле Пен, яка підсвідомо вибрала подібну тактику задовго до решти ультраправих рухів.

При чому небезпека походить не тільки від популяризації і введення в соціальний обіг ультраправих ідей – хоч і це не тішить. Додаткових проблем додає ще й той факт, що ультраправі, почуваючи себе на даному етапі маргіналами, вимушені шукати джерел для фінансування та організапаційної підтримки з будь-яких джерел. Якось так історично сталося, що гроші й допомогу нацистам надає одна держава, яка регулярно хвалиться перемогою над нацизмом. Ну, і практикує перемальовування європейських кордонів за допомогою зелених чоловічків.

При тому наразі складно сказати, як чинні політичні еліти Європи та США можуть протидіяти новій ультраправій стратегії. Бо практика "не помічання" ультраправих неминуче приводить до їхнього "заходу" в органи влади. І якщо в якийсь момент вони отримають владу демократичним способом – це може стати кінцем демократії. Перевірено німецькими націонал-соціалістами трохи менше сотні років тому.

Натомість жорстка силова протидія новим ультраправим рухам неминуче призведе до їх радикалізації. З наступною швидкою деградацією до відверто терористичних способів захисту своїх інтересів.

У цьому контексті, до речі, кидається в очі дивовижна схожість курсу "нових правих" на пропаганду у віртуальному просторі вербувальників Ісламської держави. Вочевидь, крім назви "Контр-джихад" для своєї ідеологічної доктрини вони немало навчились у опонентів і в плані практичної діяльності.

Все це разом створює колосальний виклик для європейських політичних еліт. Осмисленої протидії якому сьогодні немає. Хоча при тому відверто популістські політичні проекти, які, за великим рахунком, торують дорогу ультраправим, можуть зіграти із тими злий жарт.

Масово використовуючи антиімігрантську риторику, нові популісти можуть її дискредитувати до такого ступеню, що вона стане категорично нецікавою цільовій аудиторії реальних ультраправих. Чого останнім можна від усієї душі побажати.