Чи зможе Качинський підняти поляків на війну з Брюсселем

Ще минулого тижня здавалося, що безславна історія з судовою реформою "імені Качинського" якщо й не завершилась – то перейшла в довготермінову, "підкилимну" стадію. Президент Дуда заветував закони про Верховний суд та Національну раду суддів. Керівники "Права і справедливості" висловили "крайнє здивування" рішенням президента, який все-таки є їхнім однопартійцем – але жорсткіших публічних коментарів давати не стали.

Решта польських політичних сил – Громадянська платформа, Кукіз'15, Селянська партія - рішення Анджея Дуди підтримали.

Природно, що протести проти судової реформи, які були наймасовішими публічними виявами незадоволення у Польщі за останні два роки, також пішли на спад.

При тому зменшення зовнішніх проявів конфлікту не означало, звичайно, його припинення. Надто вже багато невирішених питань залишалось в польському політичному просторі, попри прийняті Дудою вето.

Починаючи від того, що "ПіСу" робити з членом партії, який ветує рішення керівництва свої політичної сили. І при тому займає крісло президента і користується підтримкою більш ніж 50% поляків – помітно більшою, ніж у "батька-засновника" "ПіСу" Ярослава Качинського.

Та й сам Анджей Дуда, скоріше за все, відчуває, що вже давно виріс із формату сьогоднішнього "ПіСу". Але відповіді на питання стосовно того, що робити – спробувати змінити партію "під себе" – і не стільки в адміністративному плані, як в ідеологічному, переметнутись до конкурентів, чи йти в чисте поле й будувати щось власне, Дуда, скоріше за все, поки не знайшов.

Залишилось відкритим і питання стосовно того, як польська політична опозиція може конвертувати очевидні промахи правлячої партії у ріст власного рейтингу, який поки залишається не надто високим на тлі рівня схвалення "ПіСу". І якою могла би бути гіпотетична схема політичної коаліції, здатної протидіяти правлячій партії і готуватися до перемоги на наступних виборах.

Але всі ці питання, хоч і важливі та доленосні для Польщі, вирішувались би впродовж тривалого часу, у спокійному "кабінетному" режимі.

Натомість оприлюднене на вихідних рішення Європейської комісії розпочати процедуру притягнення Польщі до відповідальності за порушення законодавства ЄС знову повертає конфлікту гостроту та динаміку.

На думку євробюрократів, польська судова реформа – навіть у єдиному схваленому законі про суди ординарної юрисдикції – порушила норми та регуляції Євросоюзу.

Зокрема, положення закону, яке стосується запровадження різного віку для виходу на пенсію чоловіків (65 років) та жінок-суддів (60 років) є порушенням Статті 157 Договору про функціонування ЄС та директив стосовно гендерної рівності. А повноваженням міністра юстиції Польщі продовжувати мандат суддів, які досягнули пенсійного віку, порушує статтю 19 Договору про ЄС – і підриває незалежність польської судової системи.

Відповісти на ці звинувачення Польща повинна впродовж місяця, і якщо відповіді не буде – або вона не задовольнить Європейську комісію, то справа може дійти до серйозних речей – Статті 7 Договору про ЄС, де описані санкції та інші механізми примусу країн-членів ЄС до дотримання засадничих договорів.

Схоже, в Брюсселі вирішили протестувати механізми примусу держав-членів ЄС до виконання засадничих норм європейської спільноти. І в якості тестового полігону обрали абсолютно очевидного претендента – Варшаву.

Таке рішення може мати діаметрально протилежні наслідки. Розумно реагуючи на тиск з боку Брюсселя, польське суспільство може відмовитись від підтримки правих консерваторів, які абсолютно очевидно й послідовно дратують Брюссель. В такому разі найбільші шанси конвертувати результати історії з судовою реформою в електоральні переваги будуть, схоже, в про європейської громадянської платформи.

Але все може відбутися і зовсім інакше. Пропагандистам "ПіСу" може вдатися переконати помітну частку співгромадян у тому, що розслідування Брюсселю – це "втручання у внутрішні справи" Польщі.

Зважаючи на той факт, що й протести проти судової реформи польські праві намагалися подати як "дії іноземних держав", такий хід з боку "ПіСу" видається не просто можливим – але й найбільш сподіваним.

І за таких умов поляки будуть змушені зробити реальний вибір між європейською ідентичністю і "національним шляхом" подальшого розвитку їхньої країни. Зважаючи на специфіку сусідньої нам країни, цей вибір не буде ні легким, ні простим.