Відповідь Ізраїлю: Навіщо Путін висилає Асаду порцію С-300

Атака ізраїльської авіації на російські зенітно-ракетні комплекси, передані режиму Башара Асада, є практично неминучою. Під час цієї атаки стануть очевидними практичні якості російських систем ППО. Цілком може виявитись, що "король, насправді, голий"

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Відповідь Ізраїлю: Навіщо Путін висилає…

Після того, як сирійські війська збили російський Іл-20 за допомогою російського зенітно-ракетного комплексу С-200, Путін пообіцяв здійснити кроки, "спрямовані на забезпечення додаткової безпеки наших військовослужбовців, наших об'єктів в Сирійській Арабській Республіці. Це будуть такі кроки, які помітять всі".

На перший погляд, найкращим способом реалізації цієї обіцянки було б відібрати в асадівців С-200, без яких вони не змогли б збивати російські літаки. Натомість Москва вчинила діаметрально протилежну річ.

Сьогодні міністр оборони Росії Сергєй Шойгу повідомив, що "сирійським збройним силам протягом двох тижнів буде переданий сучасний зенітний ракетний комплекс С-300". Шойгу також зробив маленький камінг-аут, пообіцявши, що командні пункти з'єднань і військових частин ППО в Сирії будуть оснащені російськими автоматизованими системами, які гарантують ідентифікацію російських літаків. Що відмітає підозри ворогів Росії в тому, що система розпізнавання "свій-чужий" на російських комплексах була ненадійна, оскільки допустила удар по російському літаку. Тепер очевидно, що її не було взагалі.

Зважаючи, що С-300 для бійців сирійських урядових військ є технікою новою і незнайомою, хоча раніше вона вже поставлялася в Сирію, вкрай вірогідно, що разом із нею до Асада прибудуть і російські "військові радники". Втім, ні про що таке Шойгу, звичайно, не казав.

До речі, за чутками, це не перша спроба Кремля "завести" С-300 до Сирії. Попередня, таємна, відбулася на початку березня цього року. Але тоді ізраїльська авіація знищила одну ракетну батарею (разом зі складом ракет для "Панцира") ще до моменту розгортання, тому, можна вважати, що той раз "не рахується". Невдовзі після інциденту Тель-Авів публічно оголосив, що знищуватиме С-300 будь-якими засобами і за будь-якої нагоди.

Тому, здається, не варто сумніватися, що і С-300 у розпорядженні сирійського режиму Ізраїль "випробує на міцність". І, ймовірно, не тільки Ізраїль. "Тестування" російської системи ППО в той момент, коли над нею немає російського прапора, за допомогою крилатих ракет США, наприклад, видається більш ніж ймовірним.

Таким чином, поставляючи С-300 Башару Асаду, Росія погоджується на активне випробування своїх систем в реальних бойових умовах практично всіма охочими — бо список всіх, хто бодай колись атакував війська Асада, включає без малого десяток країн.

Звичайно, на папері російські С-300 мало чим поступаються, а в дечому — навіть перевищують американські Patriot PAC-2 і навіть PAC-3. Але в реальних бойових діях система участі не брала. Ніколи. І її ефективність оцінюється виключно за результатами, отриманими російськими розробниками та військовими. При стрільбі по "стандартних макетах", а не по F15 та F16 ізраїльських ВПС — не кажучи вже про F-35I.

Тому результати "польових випробувань" можуть вийти доволі-таки цікавими. І ці результати багато що скажуть не тільки про здатність Башара Асада захистити конвої своїх іранських друзів від повітряних атак Ізраїлю,але й про обороноспроможність Росії загалом.

Оскільки переможні реляції про надходження С-400 (реальна боєздатність яких також невідома) у війська, звичайно, лунають давно — але кістяком повітряної оборони Росії залишаються С-300. Яких на бойовому чергуванні перебуває від 100 до 125 дивізіонів — проти нібито 40 дивізіонів С-400. яких, за чутками, в реальності замалим не вдвічі менше, і які для імітації небаченої боєздатності сконцентровані на Далекому Сході (проти Японії), в Сирії та в Криму.

До речі, результати бойового використання С-300 можуть вплинути і на наміри Туреччини стосовно купівлі С-400, яка, як не крути, є глибокою модернізацією попередниці, і довший час існувала не під поетичною назвою "Тріумфатор", а під індексом С-300ПМ3. Ця купівля загрожує Анкарі істотними проблемами не тільки у стосунках зі США, які і без того далекі від райдужних — але і у відносинах з європейськими партнерами по НАТО, які хоч і стриманіше, ніж Дональд Трамп, але також демонструють незадоволення від "альтернативної ППО". Якщо при тому виявиться, що і якість комплексу не дуже — турки явно спробують "зістрибнути" з сумнівного контракту.

Таким чином, поставивши С-300 Дамаску, Путін не тільки поставив на карту стосунки з Ізраїлем (які, насправді, навряд чи істотно зміняться внаслідок цих дій) — але й престиж російського ВПК та імідж російської протиповітряної оборони загалом. Виграв він чи програв, покаже перший же масштабний наліт ізраїльських ВПС на "законно обраного президента Сирії".

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme