Чи перетворить безвіз Україну на Африку

Прийняття безвізового режиму з ЄС, яке виглядає практично неминучим, ставить перед Україною ті ж виклики, з якими свого часу зіткнулась Прибалтика та Польща. Жодної системної підготовки до протидії цим викликам поки чомусь не помітно

Тарас Паньо

Вчора Комітет постійних представників країн-членів ЄС у Брюсселі схвалив рішення про візову лібералізацію для України. До безвізу з ЄС, на який чимало українців вже й не сподівалися, залишається декілька кроків. Більшість із них – чиста формальність, декотрі – на кшталт голосування в Європейському парламенті, яке відбудеться 5 квітня, ніби й мають принципове значення, але за всіма прогнозами будуть пройдені рішенням про український безвіз з чималим запасом.

Є, звичайно, Франція, яка намагається затягнути прийняття рішення до завершення президентських виборів, аби не дати мадам Ле Пен зайвих електоральних козирів, але навіть з цим проблем виникнути не повинно. І шанси Ле Пен на перемогу тануть, як європейські гроші, розтринькані проросійською кандидаткою на своїх службовців, і міністр закордонних справ у Франції за три дні після президентських виборів змінитись не встигне, і рішення щодо України прийматиметься простою більшістю голосів – тому Париж не зможе змінити рівним рахунком нічого.

Що ж чекаю на країну після прийняття безвізу? Конкуренція. Якісно новий рівень конкуренції на всіх без винятку рівнях соціального існування.

В конкуренцію вступають всі. Карпатським курортам доведеться конкурувати з Закопане. "Фуршету" – з Tesco та Biedronk'ою. Львівським кафе – з польськими колегами, дістатися до яких, приміром, з Києва буде не набагато довше чи дорожче. Українським працедавцям – з працедавцями польськими, чеськими, італійськими. А з часом – і з німецькими чи французькими. Ні, звичайно, всі в курсі, що потрібні будуть окремі робочі візи. Отримати які, відвідавши потенційного роботодавця, подивившись на умови праці, і уклавши бодай якусь угоду про подальші спільні кроки, буде вельми і вельми нескладно.

Зважаючи на той факт, що навіть за наявного візового режиму українські працедавці, принаймні, в західному регіоні країни, програють з нищівним рахунком, все це виглядає для українського бізнесу не надто оптимістично. Людей ручної праці, водіїв, монтажників, зварників і т.д. на Західній Україні залишилось небагато. До Польщі потроху підтягуються інженери та лікарі. По-білому, з підтвердженням диплому. Кількість заробітчан впевнено здолала позначку в півмільйона осіб іще два роки тому. І зараз підібралась до круглої цифри в мільйон. Мільйон адекватних працездатних людей. Які покинули країну, де кількість пенсіонерів перевищила кількість робочих рук на два мільйони.

Але навіть це не є головною проблемою. Бо за умов безвізового режиму в конкуренцію будуть вимушені вступити ще й українська освіта та охорона здоров'я.

До українських студентів в польських вузах всі вже звикли. Їх офіційна кількість оцінювалась рік тому у скромні 25 тисяч (зі швидкістю росту до 50% на рік), але існують припущення, що цю кількість на даний момент можна сміливо множити на два. Зараз у Польщі, вочевидь, реагуючи на потреби заробітчан і готуючись до безвізу, достатньо масово відкривають середні і навіть початкові школи для українців. З обов'язковим вивченням польської – але і з викладанням помітної частини предметів українською.

Польський досвід із залученням української молоді до вишів активно вивчають і потроху реалізують у Прибалтиці та в Чехії. В країнах, де стався істотний демографічний зсув саме через міграцію молоді до Німеччини, Франції, Британії та США. І де зрозуміли, що їхні державні проекти мало що варті без молоді і населення працездатного віку.

Що може протиставити українська влада цій тектонічній загрозі? Відмінити безвіз? Народ (принаймні, помітна його частина) не зрозуміє. І замість "голосувати ногами" може проголосувати запаленими шинами. Підняти мінімальну зарплатню на 200 чи 500 гривень? Не допоможе. Економічні реформи, створення комфортних умов для малого бізнесу, реформа освіти, яка б перетворила школу з місця страждань і поборів у комфортний простір – все це слід встигнути зробити за лічені місяці. В іншому разі, на карті Європи залишиться якщо й не порожня шкарлупа національних кордонів, то гігантський пенсійний будинок – разом із невеликою жменькою тих, хто не зміг чи не захотів виїхати.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Світ