Чи отримала Туреччина від НАТО ліцензію на відстріл сепаратистів

Від сьогоднішнього екстреного саміту НАТО чекали можливих різких рухів. Воно й не дивно - Туреччина зібрала представників альянсу відповідно до 5 статті Північноатлантичного договору, який передбачає колективну реакцію на напад на одного з членів НАТО.

Подібна зустріч могла призвести до чого завгодно - включно з проханням Туреччини про широкомасштабну наземну операцію альянсу проти ісламістів.

Проте вже вчора президент Туреччини Тайіп Ердоган натякнув, що нічого радикального на саміті не буде. Зокрема, він заявив, що поки що тільки просить Альянс бути готовим до військової допомоги. Бути готовим до бойових дій - але не починати їх.

При тому офіційний "інформаційний викид" після саміту вийшов мізерним. Посли НАТО засудили теракти в Туреччині. "Тероризм являє пряму загрозу безпеці країн НАТО і міжнародній стабільності і процвітанню. Це глобальна загроза, яка не знає кордонів, національності або релігії", - зробив радикальну заяву генсек НАТО Йенс Столтенберг.

Він також висловив співчуття "уряду Туреччини та сім'ям загиблих в Суручі та внаслідок інших нападів на поліцейських і військових офіцерів". Не уточнюючи, що в Суручі ісламісти - ймовірно, за мовчазної згоди турецьких спецслужб - знищили 30 курдських активістів, а певну частину "поліцейських і військових офіцерів" відправили на той світ курди, незадоволені подібним розвитком події.

Читайте також Гібридна війна вже в Туреччині: Нарешті, українці можуть йти за попкорном

Окрім того, Столтенберг особливо наголосив, що Туреччина не просила про військову допомогу Альянсу. На тому інформація про результати зустрічі фактично завершилась.

Якщо б це було повним змістом екстреного саміту, можна було б запідозрити, що НАТО перетворилось на ту саму "організацію стурбованих націй", якою вже давно є ООН. Бо все вищеперелічене заслуговує максимум на телеграму співчуття, але аж ніяк не на засідання найпотужнішого військового альянсу планети. Бо й без саміту ніхто не сумнівається, що тероризм - це зло, і що Захід допоможе Туреччині у боротьбі з Ісламською державою.

Але в Туреччини є одне питання до Заходу, відповідь на яке далеко не так однозначна, як "спільний фронт" проти ісламістів. І це питання - курди. Багатомільйонний народ без держави. Небезпечний ворог для турецького уряду. Єдиний дієвий союзник і Туреччини, і Заходу у війні з ісламськими радикалами.

І Туреччина, яка нарешті вступила у війну з ІД, примудрилась в той самий момент не тільки посваритись з курдами, але й довести діло до масштабних бойових дій - з використанням авіації (з боку Туреччини) і спланованих нападів на військові колони (з боку курдів).

Той самий співчутливий Столтенберг за день до екстреного саміту виступив з дуже різкою заявою, в якій настійливо порекомендував Анкарі утриматись від конфронтації з курдами. З аналогічною порадою до Ердогана звернулась представниця ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Федеріка Могеріні. На випадок, якщо той недочув, то аналогічну заяву зробила й міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляєн.

При тому Анкара опинилась в цікавій ситуації. З одного боку, впродовж багатьох років конфлікту з курдами турки вирішували його в один спосіб - демонстрацією сили. Тепер виключно силовий метод, ймовірно, не пройде. Бо, з одного боку, це не сподобається Заходу, який є гарантом безпеки Туреччини перед Ісламською державою (хоча, здавалось би, держава з півмільйонною армією не мала би потребувати додаткових гарантів у протистоянні з півсотнею тисяч відморозків). А з іншого - біля турецьких кордонів діє специфічний "принцип сполучених посудин". Чим менше курдів задіяно в сутичках з турками - тим більше їх б'ється з ісламістами на передовій. Ну і навпаки, звичайно, теж.

Тому, ймовірно, Анкарі доведеться йти на якусь геополітичну угоду з курдами. В іншому випадку, війна на два фронти Ердогану забезпечена. Але, як то водиться, перед укладенням угоди на опонентів варто добряче натиснути. Щоб поступливіші були.

Судячи зі всього, в ході сьогоднішньої зустрічі представників НАТО Туреччина якраз і визначила з партнерами по альянсу, які дії проти курдів західні союзники вважатимуть адекватними. Наскільки далеко може зайти турецька армія та поліція в протистоянні з курдами, щоб і зайвої слабкості не продемонструвати, і з Заходом не розсваритися. Ймовірно навіть, що обговорювався механізм можливого посередництва "третіх сторін" у переговорах курдів з Анкарою - але це вже, звісно, домисли.

А поки що сорокамільйонному народу без власної держави, якому несказанно пощастило жити в Ірані, Іраку, Сирії та вороже настроєній Туреччині, вже в найближчому майбутньому на власній шкурі доведеться відчути, наскільки поступливим виявився Захід у переговорах з представниками незмінного турецького лідера.