"Перемога революції" у Киргизстані: Куди заведе країну "лідер простих людей"

Сторонньому спостерігачеві може здатися, що після відставки президента Киргизстану Жеенбекова та "майже одноголосного" призначення на позачерговому засіданні парламенту країни Садира Жапарова на посаду прем'єр-міністра, революція в країні перемогла.

Адже Жапаров був звільнений своїми прихильниками з тюрми в ніч штурму парламенту та президентського офісу. Вийшовши з камери, він негайно пішов на площу — виступати перед демонстрантами. Потім впродовж п'яти днів його прихильники мітингували на підтримку свого кандидата, вимагаючи його призначення на високу посаду. І от — він став прем'єром за результатами голосування у парламенті. При тому прем'єром особливим — оскільки після того як президент Жеенбеков пішов у відставку, то, за умов відсутності спікера, який також покинув свою посаду, виконувати обов'язки президента країни може також Жапаров. Хоча, з іншого боку, потім було обрано і спікера Каната Ісаєва — тому питання , хто тимчасово виконуватиме обов'язки президента, неоднозначне.

На вулицях припинилися стихійні акції протесту, прихильники Жапарова потроху повертаються зі столиці країни до рідних сіл, а їхні місця займають поліцейські та військові.

При тому киргизька ЦВК дала гарантію, що оголосить нову дату парламентських виборів впродовж місяця. Скидається на те, що країна повертається до нормального життя. Втім, у всій цій історії є чимало нюансів.

Деякі з них носять формальний характер. Як, наприклад, той факт, що в момент голосування стосовно кандидатури Жапарова в парламенті не було кворуму — що дає право його противникам вважати призначення на посаду нелегітимним. Що, до речі, стосується і новообраного спікера Ісаєва.

Куди важливішим видається те, що Жапаров не користується однозначною підтримкою всіх опозиційних сил – химерному союзу націоналістичних та ліберальних груп, що об'єдналися з метою протистояти грубій фальсифікації виборів чинною владою. Але при тому мають вельми різні, щоб не сказати діаметрально протилежні інтереси. Тому після падіння старого режиму негайно почали конфліктувати між собою.

І Жапаров, насправді, належить радше до популістів з націоналістичним ухилом, аніж до системної опозиції.

Напевно, найяскравішим моментом його попередньої політичної біографії була участь в протестах проти відмови колишньої влади націоналізувати найбільше родовище золота в країні - "Кумтор", передане у розробку канадській компанії.

Тоді Жапаров заробляв політичні бали, публічно заявляючи, що "кожен киргиз буде мільйонером, якщо природні ресурси віддадуть в руки народу". Серед інших пунктів політичної програми політика, окрім націоналізації приватизованих чи переданих в оренду родовищ та заводів, значиться ще й повернення смертної кари і боротьба з олігархами.

Простіше кажучи, мова йде про традиційний коктейль правого популізму, який зараз у моді від Вашингтону до Бішкека. Тільки, на відміну від західних правих, Жапаров схильний наголошувати на ключовій ролі держави в економіці та необхідності жорстко регулювати ринкові процеси.

Така позиція на певному етапі викликає симпатію значної частини електорату, не надто обізнаної з особливостями функціонування сучасної економіки. Розчарування прийде потім, коли стане зрозуміло, що без західного капіталу видобувна галузь якось не дуже добре розвивається. І навіть якщо й приносить мільйони — то не всім киргизам, а тільки деяким.

До цього слід додати той факт, що Жапарова підозрюють у зв'язках з лідерами киргизьких організованих злочинних угруповань. Сам Жапаров подібні стосунки, звичайно, спростовує. Але той факт, що на акції його конкурентів — як прихильників експрезидента Алмазбека Атамбаєва, так і на учасників мирної ходи "Проти організованих злочинних угруповань при владі" — були здійснені масовані атаки "тітушок" з використанням холодної зброї та каміння, натякає на протилежну ситуацію.

Тому відставка дискредитованого Жеенбекова, звичайно, якусь частину конфлікту в Киргизстані зніме. А захоплення широких верств населення "борцем з олігархами" Жапаровим дасть йому карт-бланш на кілька місяців. Але по мірі того, як минатиме час, а очікувані "мільйони для всіх киргизів" так і не з'являться, ситуація в Киргизстані має всі шанси повернутися до революційної. При тому зовсім не факт, що молодий і рішучий "лідер простих людей" зможе проявити миролюбність Жеенбекова і піти геть в той момент, коли ще можна зробити це якщо й не з гордо піднятою головою, то, принаймні, без крові на руках.