Бундесвер у Брюсселі: Що за соратниця Меркель може очолити Єврокомісію

Призначення однієї з найбільш безпомічних німецьких бюрократок на посаду президента Єврокомісії попервах виглядає як жарт. А єдиною реальною метою такого призначення можна назвати хіба зниження престижу європейської виконавчої вертикалі, у якому можуть бути зацікавлені уряди багатьох європейських держав

Думка про те, що на посаду президента Єврокомісії після Жана-Клода Юнкера спробують призначити чинного міністра оборони Німеччини, давню соратницю Ангели Меркель Урсулу фон дер Ляєн, іще два тижні тому видалась би цілком божевільною. Втім, реальність часами грає жорстокі жарти, і у новій угоді, якої досягли цієї ночі на позачерговому саміті Європейської ради, фон дер Ляєн, за задумом лідерів держав-членів ЄС, пророкують на посаду президента Єврокомісії. Перша жінка — міністр оборони всерйоз готується зайняти крісло "президента ЄС". Наступником Могеріні, високим представником ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики, за тим же задумом мав би стати міністр закордонних справ Іспанії Жозеп Боррель, а президентом Європейської ради — виконувач обов'язків прем’єр-міністра Бельгії Шарль Мішель.

Звичайно, узгодження кандидатури — це половина справи. Інша половина — це голосування за неї у Європейському парламенті. Зважаючи на вкрай "веселий" характер нового складу законодавчого органу ЄС, про який писало Depo.ua, несподіванки тут можуть чигати на будь-якого політика. Але якісь шанси в "узгоджених" кандидатів — якщо зважити на підтримку керівників держав-членів ЄС - вочевидь, існують.

Що стосується політичної позиції Урсули фон дер Ляєн — то вона у чомусь є навіть гіпертрофованою копією позиції фрау Ангели Меркель. З одного боку, фон дер Ляєн підтримує Україну в конфлікті з Росією і засуджує анексію Криму та агресію на Донбасі. З іншого боку — вона закликає "не займатись ізоляцією" Росії, а також уникати всіх можливих загострень у стосунках. Саме це бажання, вочевидь, стало причиною категоричної позиції фон дер Ляєн стосовно неможливості постачання німецької зброї Україні.

Втім, геополітична позиція очільниці німецького оборонного відомства — це тільки верхівка айсберга. Бо найбільше емоцій у німців — і не тільки — зазвичай викликають її професійні досягнення. А точніше — катастрофічний стан, до якого дійшла армія найбільшої європейської економічної потуги під її керівництвом. За шість років, впродовж яких фон дер Ляєн перебувала на посаді, Бундесвер став фактично небоєздатним. "Військовим доводиться використовувати цивільний транспорт. Солдати вимушені обмінюватись і позичати один одному найбільш необхідне - включно з бронежилетами. Критично бракує важкого обладнання". Це не про початок україно-російської війни, це звіт, підготований минулого року для Бундестагу військовим комісіонером німецького парламенту Гансом-Петером Бартельспро стосовно реалій німецької армії в Афганістані. Армії, яка отримує на свої потреби не 4, а 49 мільярдів доларів США щорічно. І яка після початку війни у Європі і отримання додаткових 5 мільярдів євро щорічно розпочала збільшення штатів. Створивши додатковий танковий батальйон. Наразі — всього один за три роки. Про те, що із 320 важких танків за ворота своїм ходом може вибратися сотня, а з а з восьми військово-транспортних літаків A400M піднятись в небо, можуть від 2до 4 — але не більше, вже й говорити якось незручно.

В радянській армії свого часу існувала специфічна традиція — найбільш неадекватних командирів, якщо з якихось причин ії неможливо було позбутись традиційними способами, відправляли до Москви "на підвищення". Складається враження, що у Німеччині таки вирішили збільшити боєздатність Бундесверу. А подругу Меркель, позбутися яку жодним іншим способом не видавалося можливим, відправили — ні, не на Москву з одним новоствореним танковим батальйоном — а на високу посаду до Брюсселю.

А коли серйозно, то складається враження, що перед нами один із двох можливих сценаріїв. Або на тлі проблем із вибором думки зійшлись на найбільш "ніякій" кандидатці, яка є компромісом. Котрий, насправді, не влаштовує до кінця нікого — але викликає менше неприйняття, ніж усі інші варіанти. Або ж лідери окремих європейських держав хочуть вчинити "диверсію", і свідомо знизити вплив європейських структур, поставивши на їх чолі очевидно слабкого менеджера.

А що стосується кандидатур Борреля та Мішеля — то вони для України є доброю і поганою новиною відповідно. Бо якщо Іспанець мав кілька істотних сутичок з російським МЗС через "антиросійські" висловлювання, то його бельгійський колега відомий, як негласний прихильник пом'якшення антиросійських санкцій.

Як складеться доля цього політичного тріо (із яких гарантовано займе посаду тільки Мішель) — покажуть найближчі місяці. Але шанси на те, що до дещо дивного складу парламенту ЄС має всі шанси отримати іще більш дивного очільника Єврокомісії, зараз виглядають достатньо високими.

 

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна