Мей проти Путіна: Що планують Британія та НАТО

У Лондона не так багато інструментів для того, щоб жорстко вплинути на Москву. Конфіскація нерухомого майна олігархів, наближених до Путіна, та різке скорочення кількості віз, виданих росіянам – це, мабуть, найбільш радикальні варіанти відповіді на отруєння в Солсбері

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Мей проти Путіна: Що планують Британія т…

Вчорашній виступ прем'єрки Терези Мей перед британськими парламентарями хоч і не був формальним оголошенням війни, але перебував десь недалеко від цієї межі. "Уряд прийшов до висновку, що Росія з великою ймовірністю відповідальна за дії, спрямовані проти Сергія Скрипаля та його доньки". "Або це було прямою дією російського уряду проти нашої країни, або російський уряд втратив контроль над поширенням потенційно катастрофічно небезпечного нервового токсину, і він потрапив в чужі руки". Якщо з боку Росії не буде "вартої на довіру відповіді" до кінця вівторка, отруєння Скрипаля буде вважатися протизаконним використанням російською державою сили на території Великобританії. І в такому випадку уряд застосує "значно більш широкі заходи".

Зважаючи на те, що "виправдовуватись" Путін, звичайно, не буде, то тут, власне, і криється найбільш проблемний для правлячої партії момент. Після демонстративного вбивства Литвиненка Британія вислала чотирьох російських дипломатів, і голосно заявила про ймовірну причетність Путіна до замовного вбивства. Хоча Тереза Мей свого часу намагалася відвести підозру від Росії. Це зовсім не зупинило Путіна від продовження політики демонстративного "знищення зрадників" у суспільно-небезпечний спосіб. Від якого страждають не тільки цілі російських агентів-кіллерів, але й довколишні британці.

Тому аналогічна відповідь цього разу, після гучної заяви Мей, виглядатиме відверто смішно – навіть якщо вишлють не тільки парочку аташе, а й самого російського посла.

Можливість бойкоту британськими посадовцями Чемпіонату світу з футболу – за умов участі в ньому британської команди – теж не вражає рішучістю. Відмова від спільного перегляду матчів у відповідь на застосування хімічної зброї в англійській глибинці погано корелює з британським здоровим глуздом.

Радикальнішим заходом виглядає прийняття британського аналогу закону Магнітського, з можливістю конфіскації майна всіх, причетних до порушення прав людини в Росії. Особливо якщо ця можливість буде активно використовуватися на практиці, а не залишатися чисто теоретичною загрозою. Особливо цікаво було б спостерігати за публікацією британськими ЗМІ інформації про маєтки, власниками яких є "близьке коло" Володимира Путіна, звичну вже відповідь "ихтамнєт", точніше - "цененаше" у російській пресі, і подальшу конфіскацію майна як такого, від якого відмовились власники.

Подібні дії можуть бути доповнені істотним ускладненням процедури отримання британської візи російськими громадянами. Тим паче, що соціальний резонанс від подій у Солсбрі вже підготував громадську думку Сполученого Королівства до того, що боятись слід не російських шпигунів у популярних телесеріалах. Боятись їх слід в аеропорту Хітроу.

Втім, як би не склались надалі британсько-російські стосунки (а надій на райдужні перспективи тут ні в кого, звичайно, немає) – жодна зміна в цьому плані не може радикально вплинути на зовнішньополітичну позицію путінського уряду. Для протидії шпигунським авантюрам путінських спецслужб потрібна консолідована відповідь усього Заходу.

Назвавши події в Солсбері фактичним нападом на Велику Британію, Тереза ​​Мей поки що прямо не задіяла п'ятий пункт договору НАТО, згідно з яким напад на одного члена альянсу розглядається як напад на всі країни НАТО. Але явно підготувала як керівництво альянсу, так і ключових його учасників до подібної можливості.

Наразі чітку готовність допомогти Британії як у практичному подоланні наслідків інциденту в Солсбері, так і в протидії подальшим російським авантюрам, продемонстрували тільки США – у формі заяви очільника Держдепу Рекса Тіллерсона. Формальної заяви президента США Дональда Трампа поки не було – йому явно не хочеться зайвий раз торкатися токсичної для себе "російської теми". Але зважаючи на всі супутні обставини, позицію Конгресу та безконечну боротьбу з підозрами у його власній співпраці з Росією, вибору у Дональда Трампа фактично немає. Особливо сумніватись як в тому, що рано чи пізно він буде вимушений підтримати Британію, немає причин.

Цілком ймовірно, що невдовзі у формальний чи неформальний спосіб до цієї готовності приєднаються Польща та Прибалтика. Але без повноцінної участі всього ЄС говорити про можливість масштабної санаційної та безпекової відповіді Володимиру Путіну буде складно. Хоча у НАТО, як, фактично, єдиному гаранті безпеки багатьох європейських країн, чиї армії здеградовані й практично не боєздатні, повинні знайти аргументи на користь колективної економічної та безпекової відповіді на російські зовнішньополітичні авантюри.

А британській прем'єрці можна тільки поспівчувати. Не встигла вона розібратися з переговорами по "брексіту", як отримала, здається, найбільшу зовнішньополітичну проблему з часів Фолклендської війни. Втім, не вона одна втрапила у чималу скруту через зовнішню політику Росії. І в декого, здається, та скрута помітно глибша.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme