"Білорусь - не Україна": Чому голова Європейської ради заговорив мовою путінської пропаганди

Вчора голова Європейської ради Шарль Мішель поговорив з президентом Росії Володимиром Путіним. Поговорив про правильні і дуже актуальні речі – протести в Білорусі, отруєння – пардон, як тепер виявилося, "проблеми з обміном речовин" у Навального, та інші поточні політичні проблеми, що псують стосунки між ЄС та Росією.

Посадовець доповів Володимиру Володимировичу, що ціль ЄС в Білорусі – це, по суті, тільки припинення насильства стосовно учасників протестів. І що "ніхто не хоче повторення того, що сталося в Україні. ЄС не зацікавлений у новому Майдані в Білорусі. Білорусь – це не Україна, там люди не прагнуть до більш тісних зв'язків з ЄС". Додавши, що в Євросоюзі підтримують збереження чинного геополітичного балансу у Білорусі між ЄС і Росією.

З якоїсь точки зору, все це ніби має сенс. Протести в Білорусі і справді проходили виключно під національним прапором – без європейських штандартів, як у Києві. Жорстких антиросійських лозунгів було небагато. І розмов про "немайданність" білоруських протестів, непотрібність жорсткого протистояння з диктатором і можливість "по-доброму" з ним домовитися немало було і серед питомо білоруських опозиціонерів. Тому під час розмови з російським диктатором, який, на думку Європи, може якось вплинути на свого колегу, Мішель цілком міг вирішити, що згадувати про Майдан в позитивному ключі було б не зовсім доречно.

Але, попри всю цю дипломатичну виваженість, щось у цій європейській логіці відверто кульгає. Кульгає, в першу чергу, через здоровий глузд. Оскільки збереження не те що демократичних цінностей, а базових людських прав в сучасній Білорусі без жорсткого протесту неможливе. А цілком сформований диктатор-людожер, яким є екс-президент Білорусі, на жорсткі протести може відповідати тільки так, як звик.

І додаючи свій голос до чисельних голосів тих, хто лякає як Європу, так і білорусів Майданом, Шарль Мішель залишає громадянам Білорусі фактично один вибір. Повернутися до стійла, де пройшов чималий шмат їхнього життя. Тільки тепер в тому стійлі, у зв'язку з економічною кризою, будуть порожні годівниці. Ні в чому іншому ЄС, якщо вірити Шарлю Мішелю, не зацікавлений.

А інший момент, який викликає огиду – це відверте бажання європейського бюрократа підкреслити, що ЄС не збирається якось оспорювати російську "гегемонію" в Білорусі. Якось чи то забуваючи, чи то старанно "не помічаючи" той факт, що протест проти авторитаризму і нормальні стосунки з Росією у сусідніх з нею країнах – річ відверто несумісна.

Вже не кажучи про те, що "геополітичний баланс" між Росією та ЄС у Білорусі полягає в тому, що перша хоче Білорусь зжерти, про що неодноразово й відкрито заявляла, а Європа обмежується у "стосунках" введенням персональних санкцій проти Лукашенка та кількох його підручних.

Чи про те, що протести проти Лукашенка є частиною "великої геополітичної гри" тільки в уяві Путіна. Для білорусів це тільки спосіб позбутися упиря, що п'є їхню кров більш ніж чверть століття. 

В такий спосіб, відмовивши білорусам у праві на свій Майдан – чи, принаймні, підкресливши, що Європа в ньому не зацікавлена, і фактично констатувавши, що місце Білорусі – в геополітичній орбіті Росії, європейський посадовець підтвердив, що колективного виходу з наявного пекла в білорусів немає. Хіба що в індивідуальному порядку – через мінський аеропорт чи пункти пропуску на західному кордоні.

А різні дурниці, записані в фактичній конституції ЄС – Лісабонському договорі – про обов'язок захищати права людини, стежити за дотриманням міжнародного права, втілювати якісь там хартії ООН – все це чинних керівників ЄС, здається, якось вже особливо не цікавить.