Операція "Азов": Чи підтримає НАТО Порошенка перед другим туром

На зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів НАТО, яка відбудеться 3-4 квітня у Вашингтоні, у альянсу, здається, нарешті дійдуть руки до давно анонсованого посилення присутності в Чорному морі.

Принаймні, таку обіцянку дала вчора постпред США при НАТО Кей Бейлі Гатчісон. Яка достатньо відверто визнала, що посилення повітряного спостереження, а також введення більшої кількості кораблів НАТО в Чорне море, яке планують обговорити впродовж найближчої доби, мають на меті "гарантувати безпечний прохід українських суден через Керченську протоку й Азовське море". Ну і одночасно, звичайно, "убезпечити від російського втручання" країни Чорноморського басейну, які відчувають зростання силового тиску зі сторони Росії, яка розміщує в Криму все нові й нові озброєння.

Подібний крок, загалом, був очікуваним - про те, що подальше посилення військової присутності НАТО в регіоні Чорного моря неминуче відбудеться ще цього року, Depo.ua писало, щойно Майк Помпео оголосив про нові антиросійські заходи, які обговорюватиме з представниками альянсу. І цей хід однозначно викликаний логікою ситуації на глобальній шахівниці, а не українськими внутрішньополітичними проблемами. Що, втім, не відміняє того факту, що інформацію про ініціативу НАТО спробують використати учасники українських президентських перегонів.

На тлі закономірної політичної стурбованості українців у переддень другого туру виборів, а також неминучих інформаційних провокації з боку Росії, подібний крок буде потрактований однозначно. Захід підтримує Порошенка настільки, що готовий "під дулами гармат"  забезпечити черговий успішний прохід української ескадри через Керченську протоку. Успішний прохід якої, вочевидь, магічним чином миттю подвоїть політичний рейтинг Порошенка в якості кандидата на посаду президента України.

Насправді все це виглядає трохи натягнутим припущенням. Оскільки від моменту навіть позитивного рішення про захід бойових кораблів у Чорне море - і реального їх розгортання пройде чимало тижнів, якщо не місяців. Оскільки мова буде йти про флот США чи Великої Британії. В принципі, недалеко від місця подій є потужний турецький флот, який міг би прибути до місця подій за лічені дні - та уявити Ерогана, який вступає в бій з Путіним за право українців на вільний прохід через Керченську протоку, якось не дуже виходить. Тому зіграти роль віп-агітаторів на українських виборах кораблі альянсу явно не встигнуть.

Реальними є радше шанси оперативно розпочати щільне авіаційне спостереження за протокою. Але чи змінить присутність західних спостерігачів поведінку російських морських сил в разі проходу української ескадри - питання вкрай неоднозначне.

Втім, і такий "бонус" може, теоретично, виявитись привабливим для чинного президента України. Оскільки навіть добре зафіксована зовнішніми спостерігачами спроба перешкодити проходу українських кораблів - чи, більше того, здійснити їх захоплення - викличе закономірну міжнародну реакцію.

От тільки вся проблема полягає в тому, що, з одного боку, такий хід буде надто очевидним для частини виборців, які можуть вирішити, що ризик втрати моряків та кораблів є занадто великою ціною за вдалий передвиборний хід. І якщо в процесі подібного маневру повторяться події минулої осені - це стане для петра Порошенка політичним самогубством.

З іншого боку, прогнозувати кроки Росії в цій ситуації теж достатньо складно. Оскільки очевидна готовність Кремля протидіяти переобранню Порошенка всіма можливими засобами наразі не супроводжується готовністю "підігравати" молодшому партнеру Ігоря Коломойського. Який, відчувши наявність реальних шансів на президентство, перейшов до адекватної антиросійської політичної риторики.

За таких умов використання присутності спостерігачів від НАТО для термінового проходу через Керченську протоку для досягнення внутрішньополітичних цілей видається надто ризикованою затією. На яку Петро Олексійович, скоріше за все, не піде.

Тому українцям, що спостерігають за перипетіями цієї історії, можна все-таки винести передвиборну боротьбу за дужки цієї історії. І просто порадіти тому факту, що Північноатлантичний альянс повільно, але все-таки неухильно переходить до політики збройного стримування Росії в чорноморському регіоні.