Агресія та виправдання Путіна: Як кремлівський лідер хоче використати Україну

Сьогоднішній сеанс спілкування "російського царя із народом" вийшов для Путіна непростим. Все-таки нові рекорди смертності в Росії від коронавірусу влітку 2021 року –  після переможних реляцій про подолану заразу, які лунали іще на початку весни, –  виглядають для Кремля не надто виграшно. І якщо цю ситуацію не вдасться змінити найближчим часом — то осінні вибори до Держдуми можуть принести російській владі чимало неприємних сюрпризів.

За таких умов російський президент значно скоротив сьогодні "зовнішньополітичний блок", запит стосовно якого в російському суспільстві помітно зменшився. Путін сказав кілька слів про можливість "скорої нормалізації стосунків із США". Не уточнивши, з якого дива вона мала би трапитися. Заспокоїв громадян тим, що навіть якби російські військові потопили британський есмінець — то Третья світова війна не розпочалася б. Пообіцяв навіть іноземні соцмережі не блокувати. Принаймні, поки що. Навіть новими ракетами і танчиками не похвалився — а одразу переключився на "соціалку".

Єдиним винятком з цієї "скороченої зовнішньополітичної програми" стали питання, пов'язані з Україною. На них Путін відповідав довго й ретельно, користуючись, здебільшого, старими заготовками. Російський президент розповів про "один народ", про "зовнішнє управління Україною", про "явно недружнє до Росії" українське керівництво. З яким і говорити-то немає про що — все одно "питання життєдіяльності України" вирішуються у Вашингтоні, почасти — в Берліні та Парижі". Щоправда, в цьому місці стає не зовсім зрозуміло, чому ж тоді російський лідер не домовиться про завершення конфлікту на Донбасі безпосередньо з Джо Байденом. Але то вже подробиці.

Також Путін іще разочок повторив тезу про те, що український закон про корінні народи — це "зброя масового знищення", яка призведе до "скорочення загальної кількості росіян", ні більше, ні менше. Незаважаючи на той факт, що закон наш по суті повторює відповідне законодавство як США, так, приміром, і самої Росії. Окремо російський президент розповів про сумну долю "української опозиції" — як в особі свого кума, так і решти прихильників "конструктивних стосунків з Росією". Доля, якщо вірити Путіну, жахлива — "когось в тюрму, когось — під домашній арешт, когось вбивають на вулиці".

Все це немає жодного сенсу аналізувати по суті. Бо суть, звісно, є фейком від початку і до кінця. Тут важлива виключно форма і дух заяв. Сторонньому спостерігачу заяви Путіна стосовно України могли б видатися вкрай агресивними – передвісниками відповідних практичних кроків. Але, зважаючи на супутні обставини, ціль цієї риторики інакша.

Оскільки під час сьогоднішньої "прямої лінії" президент Росії був вимушений виправдовуватися. Здебільшого — за речі, до яких він навіть не мав особливого стосунку. За програш збірної з хокею — і ганьбу російських футболістів. За те, що відсортоване населенням сміття скидають в один сміттєвоз — і за "Єдину Росію", за яку ніхто не хоче голосувати. За діряві дахи в російських школах — і надміру дорогий відпочинок у вкраденому Криму. Більше того, Путін раз за разом натякав на той прикрий факт, що фінансова ситуація в Росії є неідеальною. Що "в кошику може нічого не залишитись". І що росіянам треба "зачекати" і "перетерпіти".

В такій ситуації напередодні виборів до Думи виникає логічне питання: чому Росія продовжує утримувати "ЛНР" з "ДНР", витрачати кошти на "вагнерів", "республіканські уряди", військових інструкторів, пальне, снаряди — та інші статті, потрібні для неоголошеної війни з Україною. А навзамін отримує тільки нові санкції, обмеження в торгівлі та експорті технологій, та, останнім часом, не дуже дружні візити літаків і кораблів НАТО.

І пасажі Путіна про Україну — це відповіді на ці не задані вголос питання. В цьому наборі відповідей кожен росіянин повинен знайти щось своє. Хтось найбільш недалекий — віру в "український нацизм" під проводом "недружньо налаштованого" єврея. Хтось більш освічений, але такий самий недалекий — історію про "вторгнення НАТО в зону інтересів Росії" та "тотальний контроль Вашингтона над Києвом". А хтось прагматичніший може повірити в образу Володимира Путіна за нелегку долю його кума Медведчука.

Натомість Офіс українського президента, намагаючись прокоментувати ці абсолютно пропагандистські пасажі, знову видає в інформаційний обіг якісь епічні дурниці про те, що "Путіна погано інформують". І що потрібно негайно зустрітися — і Подоляк на пару з Єрмаком миттю пояснять Володимиру Володимировичу, що Медведчука посадили під домашній арешт не через вибори, і що закон про корінні народи — це не про росіян чи українців. Хотілось би вірити, що причини цих заяв — наївна віра в людей. А не кричуща некомпетентність, наприклад.

А загалом, цьогорічна "пряма лінія" чітко продемонструвала — в російського президента, схоже, немає нових ідей ні стосовно російської економіки, ні стосовно політики. А все, що залишилось — це бажання зберегти владу за будь-яку ціну, годуючи співгромадян обіцянками. І звичка погратися в "доброго царя", який, завівши країну на грань економічної катастрофи, вислуховує звіти про діряві дахи й ошуканих пенсіонерів, широким жестом обіцяє все виправити. В одному чи двох випадках із мільйона з гаком — а саме стільки звернень нібито було надіслано росіянами до свого президента.