Атака Держдепу: Для чого Путін шукає “зовнішніх ініціаторів” московських протестів

Учора російське МЗС розкрило майже акт міжнародної агресії проти Росії. Зокрема, мова йде про "втручання у російські внутрішні справи" - як характеризувала ситуацію представниця російського МЗС Марія Захарова. Суть "втручання" полягала у тому, що посольство США в Москві "опублікувало маршрут ходи, так званої прогулянки, яка мала відбутися в суботу". Ну і відбулася — із тисячею затриманих і всіма супутніми обставинами, не зважаючи на мирний характер протестів.

Що особливо обурило російське МЗС — це той факт, що прес-секретар посольства США в РФ публічно коментувала підсумки несанкціонованого мітингу і вказувала на порушення конституції Росії російськими правоохоронцями. Дісталось від Захарової і посольству Франції, а особливо — виданню Deutsche Welle, яке, за словами Захарової, опублікувало російською мовою заклик до москвичів виходити на акцію протесту. Мирну акцію, право на яку їм, знову-таки, гарантоване російською конституцією. "На жаль, будемо змушені довести до німецької сторони нашу заклопотаність і наміри стосовно практичних кроків", - заявила Захарова, прозоро натякаючи на невеселі перспективи Deutsche Welle в Росії.

Ще реакції удостоїлась заява британського МЗС про те, що відмова від вільних виборів і арешти демонстрантів порушують зобов'язання Росії перед ПАРЄ і Радою Європи, і є порушенням людських прав. У відповідь на що МЗС Росії написало у соцмережах, що "проведення неузгоджених акцій у Британії карається тюремним ув'язненням на 5 років". При тому що стаціонарні мітинги в Сполученому Королівстві не вимагають жодного узгодження, а несанкціоновані марші передбачають невеликі штрафи в разі, якщо поліцію не попередили і правоохоронці не встигли перенаправити рух автомобілів на іншу вулицю.

З одного боку, ситуація виглядає абсурдно. Російська влада забороняє йти на вибори кандидатам, які б однозначно не отримали більшості в органах московського самоврядування і чиє проходження у ці органи тільки додало би владі легітимності. А російське МЗС "звинувачує" іноземні посольства та ЗМІ в тому, що там нагадують Росії про необхідність дотримуватись власної конституції і якихось там "прав людини".

То чому російська влада вдається до давнього прийому — пошуку "іноземного сліду" в протестному русі за такої, здавалось би, тривіальної ситуації, як можливість отримати кількох поміркованих опозиціонерів у місцевому самоврядуванні?

Зрозуміло, пошук "зовнішніх ініціаторів" протесту — це спроба дискредитувати опозицію в очах російського суспільства. Не в останню чергу й тому, що цього разу серед "вождів протесту" є декілька яскравих фігур — на кшталт юристки Любові Соболь — до яких пересічні мешканці Москви відчувають помітну симпатію.

Також пошук "іноземного втручання" дозволяє в очах власного суспільства і міжнародної спільноти виправдати дії Росії в інших країнах — які зовсім-зовсім не вичерпуються твітами з боку якихось посадовців дипломатичних установ, а дуже часто перетворюються на групи добре озброєних людей без розпізнавальних знаків.

Але, водночас, ця риторика — як і спроба "закатати в асфальт" учасників протесту — не видається аж надто доброю тактикою. Вона добре демонструє російському суспільству, що влада боїться. І що вразливе місце путінського режиму для "поміркованої опозиції"— це саме місцеві вибори. Оскільки тактика "цар добрий — бояри погані", експлуатована в російській політичній моделі від часів появи Росії на політичній карті, і активно вживана путінським режимом, призвела до своєрідного результату. За наявної ситуації навіть найзапекліших прихильників Володимира Володимировича "дістала" місцева влада — зі своєю дріб'язковою корупцією і провальною практикою адміністрування. Поки помилки "єдросів" можна було змивати потоками бюджетних грошей — їх терпіли. А зараз, коли нафтові гроші в казні давно скінчились, терпіння уривається. І в Кремлі чудово розуміють, що в разі, коли органи самоврядування потраплять в руки опозиції — на цьому процес не зупиниться. За підтримки місевих депутатів почнеться штурм Держдуми, і чим завершиться справа — до ладу не знає ніхто. Тому вибори до московської міської думи і стали точкою кардинального протистояння між Кремлем і російським суспільством, а відомство Лаврова застосувало всі можливі засоби, щоби нанести пропагандистський удар по учасниках протестів. Попутно виставивши себе на посміховище на зовнішньополітичній арені. Втім, службовцям того відомства до подібних ситуацій не звикати.