Арктична самотність: Як Путін зрікся Трампа і зробив з полярного форуму з'їзд СНД

Міжнародна зустріч лідерів країн, на кордонах яких наростає напруження, зокрема військове, за мовчазної згоди очільників північних держав перетворилась на фарс з антиамериканськими промовами Володимира Путіна

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Арктична самотність: Як Путін зрікся Тра…

Засідання Арктичного форуму, що відбулося напередодні в російському Санкт-Петербурзі, виглядало як вкрай солідний захід. Крім Путіна там були присутні прем'єр-міністр Норвегії Ерна Сульберг, прем'єр-міністр Швеції Стефан Левен, президент Фінляндії Саулі Нііністьо, президент Ісландії Гудні Йоханнессон. І, здавалось би, всім цим серйозним і впливовим людям було про що поговорити з президентом Росії. Який впродовж останніх трьох років займається активною, фактично безпрецедентною мілітаризацією регіону. Який завершив будівництво двох військових баз – "Арктичного трилисника" на острові Александри, де розмістять потужний осередок ППО, та "Північної конюшини", де розмістять російську 99-ту тактичну групу, також із засобами ППО та ймовірно, протикорабельними ракетами.

Лідерам арктичних держав, здавалось би, мали би бути цікавими плани Росії активно експлуатувати Північний морський шлях, пустивши каравани китайських кораблів до портів Північної Європи, встановивши при тому режим контролю над тим, які кораблі йдуть цим шляхом, і закріпивши цей контроль за допомогою військової сили. Чи розпочати активний видобуток газу на Ямалі і в околицях – і, знову-таки, пустити флот супертанкерів зі скрапленим газом.

Здавалось, що питання, які фактично висять у повітрі, ось-ось будуть задані. Але цього так і не сталось. Лідери, звичайно, говорили про важливі речі. Про забруднення повітря і швидкість танення льодів. Про сажу, яка нагріває лід, і про рослинний та тваринний світ регіону. Втомившись від екологічної тематики, президент Ісландії розповідав, як намагався вивчити російську мову, але так і не зумів зробити це як слід. А премєр-міністр Швеції із мазохістичним запалом згадував рядки "нашоговсього" Пушкіна про "Отсель грозить мы будем шведу". 

Щоб хоч якось розворушити ситуацію, модератор зустрічі з характерним іменем Джон Фраєр навіть поцікавився в "північних гостей", чи їхній приїзд до Росії означає, що їх більше не турбує проблема Криму. "Всім зрозуміло, що санкції були введені через дії Росії. Якщо дії Росії не зміняться, санкції будуть тривати. Це просто!" – суворо заявив президент Фінляндії. І негайно додав: "Незважаючи на те, що мало місце в Криму, Європа все ще від Атлантики до Уралу!" 

Саме в такому дусі відбувались практично всі критичні закиди на адресу російського президента. Який, в свою чергу, потішив гостей заявою про те, що жодних контактів на вищому рівні між Росією та Вашингтоном наразі не передбачається. "Ситуація повинна дозріти", – заявив Путін, додавши прозорий натяк, що його у Вашингтоні наразі ніхто й не чекає. Після чого заглибився у роздуми про те, в США триває політичний розкол, є групи, що "атакують законно обраного президента", "не погоджуються з вибором американського народу, обнуляють результати виборів" – зі сторони можна було подумати, що йдеться про Венесуелу, а не США. Після чого знову повернувся до екології, щоб розповісти, що технологія гідророзриву пластів зі сланцевими вуглеводнями, яку використовують у США, аби обвалити світову ціну на нафту, – це злочин проти природи.

Зрозуміло, що таке самодистанціювання Путіна від США – це, в першу чергу, бажання "сподобатись публіці", адже чимало із присутніх на заході лідерів арктичних країн до клубу симпатиків сьогоднішнього Вашингтону не належать аж ніяк. Володимир Путін, який говорить "правильні речі" про екологію, знущається зі США і ні слова не каже про військові бази, які, мов метастази, розповзаються по Арктиці. Такий Путін заспокоює посадовців Фінляндії та Швеції. Саме за порцією цього чудесного самозаспокоєння, не виключено, і приїхали лідери арктичних держав до Санкт-Петербурга.

Незважаючи на них, на їхні плутані й далекі від реальності розмови про екологію і небажання говорити про очевидні й важливі речі, виникло специфічне почуття дежавю. Вчорашнє зібрання у Санкт-Петербурзі було невловимо схоже на самміти СНД на самому початку 2000-х. Коли Путін, Лукашенко, Кучма й Шеварднадзе вдавали із себе якщо й не милих друзів, то принаймні "цивілізованих партнерів". Чим це закінчилось для країн, якими керували останні двоє, – всі в курсі. Будемо надіятись, що на північних сусідів Росії чекає краща доля.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme