Нацистська маячня Марущинця: Чим завершиться протистояння МЗС з Шарієм

Розказана журналістом-втікачем Шарієм, якого чимало українців називають проросійським, історія з українським консулом у Гамбурзі, який буцімто публікував антисемітську і нацистську маячню на своїй сторінці у Facebook у режимі "для друзів", наразі залишає більше питань, ніж відповідей.

З одного боку, сам по собі Анатолій Шарій, який звинувачує Василя Марущинця у нацизмі - постать більш ніж специфічна. Навіть якщо абстрагуватись від його політичних поглядів, які можуть стрімко змінюватися. При тому, кількість фейків та "мутних історій", які шлейфом тягнуться за цим дипломатом Міжнародної літературно-медійної премії імені Олеся Бузини, обраховується наразі вже десятками.

Більше того, голосні звинувачення, які не знаходять потім жодних фактичних підтверджень - це "фірмовий стиль" Шарія. Досить згадати, наприклад, історію з дитячим будинком "Перлинка", який Шарій назвав "елітним борделем для педофілів" - але на суді не зміг надати жодних правдоподібних доказів своїх заяв, в результаті чого з тріском програв, і був визнаним винним у наклепі.

З іншого боку, ким би не був Шарій, розмова - не тільки, і навіть не стільки про нього. Стосовно Василя Марущинця необхідно провести ретельне розслідування, вочевидь - звернувшись до посадовців Facebook, і отримавши від них вичерпну інформацію стосовно того, хто, коли і за яких умов плоадив антисемітську маячню у профіль Василя Марущинця.

Оскільки, наразі у соцмережі є два майже аналогічних профілі, з яких один цілком може належати Марущинцю, а інший - може бути створеним тим самим Шарієм, чи ким завгодно ще. Технічно цілком можливо з'ясувати, коли і з якої IP-адреси завантажувались картинки і писались божевільні повідомлення. Тим паче що літній український дипломат якось не дуже схожий на хакера, який міг би скільки-небудь ефективно замести свої сліди.

Природно, що в такого розслідування може бути два кардинально різних результати. Якщо туга за нацизмом - це і справді плід нездорової свідомості Василя Марущинця, то продовжити кар'єру він повинен в Україні. Його майбутнє описує стаття 161 Кримінального кодексу - де про "розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі", вчинені посадовою особою - і про "позбавлення волі на строк до п'яти років".

Якщо ж раптом розслідування доведе той факт, що антисемітські публікації у профілі Марущинця зроблені не ним самим, то виникнуть вже зовсім інші питання. Зокрема, щодо того, чому "борець з українською пропагандою" Шарій користується перевагами статусу політичного біженця, спокійно пересувається Європою - попри кілька кримінальних справ, які були порушені проти нього в Україні - і заробляє на життя інформаційними провокаціями.

Сама по собі історія з Марущинцем не є для українського МЗС ні "зрадою", ні "перемогою". Випадкові неадеквати можуть потрапити в будь-яку структуру - рівно як сторонні провокатори можуть спробувати "підставити" кого завгодно. Критично важливою є саме необхідність не тільки провести ретельне, повне і гласне розслідування інциденту - але й вчинити необхідні адміністративні та судові дії за результатами цього розслідування. Бо спроба замовчати всю цю історію була б найгіршою тактикою для українського зовнішньополітичного відомства.

Починаючи від того, що відсутність покарання Марущинця, якщо той справді винен, стала би небажаним сигналом про вседозволеність для інших криптонацистів - і завершуючи тим, що подібний інформпривід, вже й без того розтиражований російськими ЗМІ, став би потужним інструментом для впливу як на громадську думку в Німеччині, так і на позицію німецьких політиків, особливо з правлячої коаліції, стосовно України.

І перша реакція міністра Клімкіна, який повідомив про відкриття дисциплінарного провадження у цій справі, дозволяє надіятись, що шанси витримати цей тест у МЗС все-таки є.