Програмна промова Байдена: Кого США матимуть за ворогів і чому лідер не згадав Україну

Вчорашня зустріч нового президента США зі співробітниками Державного департаменту супроводжувалася промовою, яка, в принципі, виглядала як своєрідний конспект зовнішньополітичних пріоритетів Джо Байдена.

Суть її зводилась до кількох ключових моментів.

По-перше, США повертаються до практики, за якої захист національних інтересів здійснюється за допомогою формування, а точніше — відновлення раніше сформованих альянсів з ідеологічно близькими країнами. Наголошуючи на спільних цінностях, Байден дипломатично оминув тему послаблення стосунків з недемократичними партнерами США. Але, наприклад, той факт, що президент США пообіцяв припинити підтримку Судівської Аравії у веденні війни в Ємені, загалом, наводить на подібні роздуми.

По-друге, зовнішня політика США буде більше опиратися на співпрацю інституцій, ніж на особисту думку президента, як то було при Трампі. Зокрема, від самого початку Байден дав завдання провести оцінку потреби в розміщенні американських військ за кордоном, яку повинні зробити в режимі тісної координації очільник Пентагону Ллойд Остін та держсекретар Ентоні Блінкен.

По-третє, попри радикальну і тотальну ревізію дипломатичної практики свого попередника, Байден так само, як і Трамп, визначив Росію та Китай в якості головних геополітичних противників США. Щоправда, зробивши при тому акцент не на фінансово-економічних небезпеках з боку Китаю, а на грубому порушенні людських прав, а також агресивній зовнішній політиці, як проводять як Москва, так і Пекін.

І, по-четверте, Байден окремо наголосив на планах своєї адміністрації сприяти захисту прав жінок, дітей, людей з особливими потребами та представників ЛГБТ-спільноти у світі. Для цього США знову стануть більш відкритими до біженців. І, хоч це й не прозвучало прямо, дотримання прав людини вочевидь стане однією з ключових умов для формування міждержавного партнерства.

При тому в промові Байдена жодного разу не прозвучало слово "Україна". Що декотрими нашими "експертами", вочевидь, буде розцінено як чергова "зрада". Більше того, ще до початку цієї промови будувалися якісь гіпотези про те, що із наявності чи відсутності рідного для нас топоніму в промові Байдена можна буде судити про його готовність займатися українською проблематикою. Чи навіть про наявність у Байдена "травми від українського досьє".

В цьому місці хотілось би зазначити, що промова в Держдепі — не екзамен з географії. Тому Байден не згадував прямо не тільки Україну, але й, наприклад, Польщу чи Італію. Що не означає, що він махне рукою на стосунки з цими державами. А стосовно Канади, Японії чи Австралії в нього була одна коротка ремарка — про те, що президент США встиг поспілкуватися з їхніми лідерами по телефону. Часто звучали тільки два іноземних топоніми — Росія та Китай. Це зовсім не означає, що у Вашингтоні забули союзників і полюбили ворогів.

Якщо ж відволіктися від підрахунку того, хто, кого і скільки разів згадав, то висновки з промови Байдена можна зробити наступні. Вашингтон повертається в європейську політику — що, безперечно, радісна звістка. За умов відходу від справ Ангели Меркель, і ймовірних проблем з переобранням у Емманюеля Макрона, та реалістичними шансами на прихід замість них більш проросійських політиків, підтримка спільного санкційного фронту проти Росії люже на плечі Держдепу.

При тому ні про яке "перезавантаження стосунків з Росією" чи інші утопічні проекти Байден мови не веде, від початку визначаючи Кремль як геополітичного противника, і готуючись до дипломатичних сутичок з усіх проблемних питань. Що теж не може не тішити.

Але, як і передбачали експерти ще перед виборами, для нового президента США ціннісні моменти у стосунках з союзниками є справді важливими. І отримувати допомогу зі США, навіть не імітуючи боротьбу з корупцією, видаючи політичних біженців тоталітарним режимам, та розповідаючи про "наші традиційні цінності", які дозволяють обмежувати права людини, напевно, більше не вийде. З цим фактом українській владі доведеться змиритись, і бажано зробити це до появи помітних тріщин у стосунках між Україною та США.